Приємно інколи відчувати нам, журналістам, що окремі матеріали в газеті стимулюють органи влади до реакції на ті чи інші нагальні проблеми району. Ось і тепер, лише після виходу матеріалу «Шполяночки+» про дітей маленького села Коротине Антонівської сільської ради, які через погану дорогу до Антонівки не мали змоги відвідувати школу, районне керівництво інтенсивно зацікавилось цією тематикою.
— Проблемний відрізок шляху на село Коротине буде приведено до належного стану, — обіцяє голова Шполянської РДА Володимир Потапенко на офіційній інтернет-сторінці адміністрації. Світлини, що ілюструють матеріал свідчать про виїзд чиновників на місце події, де вони, очевидно, пересвідчились у слушності питання.
За словами керівника району, досягнуто домовленості із сільським головою села Антонівки Олегом Годлевським та начальником Шполянського райавтодору Віктором Мадюдею про ремонт цієї дороги.
— За кілька днів дорогу буде прогрейдеровано, а згодом завезуть і щебінь для підсипки. Про його придбання вже потурбувались у сільськогосподарському приватно-орендному підприємстві СПОП «Відродження», — запевняє чиновник в офіційному повідомленні.
Натомість залишається відкритим питання про відірваність Коротиного від навколишнього світу. Мешканці села порівнюють власне існування з життям індіанців у резерваціях. Оскільки відсутність дороги — це лише невелика часточка тих проблем, які супроводжують селян.
— У нас немає ні якісних доріг, ні клубу, ні магазину, у ФАПі нічого немає для послуг, до нас не їдуть ні лікарі, ні ті, що скупляють молоко, автобуси не ходять, — розповідає найстарший житель села Василь Кармаліта. — Не життя, а якісь муки. Хоч живим закопуйся. А колись же тут і школа була, життя вирувало, процвітало.
Тож, матимемо сподівання, що звернувши врешті-решт увагу на проблеми Коротиного, влада не спустить цю справу на гальмах і не самоусунеться від її подальшого вирішення. Адже селяни — такі ж люди, як і всі, також мають власні потреби для забезпечення пристойного життя. Та й не тільки влада мусить відповідати. Багато залежить і від місцевих орендарів навколишньої землі. Логічним було б, щоб ті, хто її обробляє, пропорційно вкладали у соціальну сферу території зароблені кошти. Дехто із орендарів вже давно практикує таку схему, і життя в таких селах суттєво відрізняється в частині стану соціальної сфери. Та поки така практика дійде до Коротиного, чи залишиться там хтось із людей?
Сергій ЗУБАТОВ