У селі Водяники Звенигородського району, на території архітектурно-ландшафтного етнографічного комплексу «Совин Яр», урочисто відкрили меморіальний комплекс «Символ незламності». У центрі комплексу - перший на Черкащині пам’ятник Герою України Олександру Мацієвському: солдату, якого розстріляли окупанти за вигук «Слава Україні», пише Про Все.
Ініціювали створення місця пам’яті всім загиблим героям засновники та меценати «Совиного Яру». А автором проєкту став ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та почесний громадянин села Водяники Олександр Черевко. Втілив ідею львівський скульптор Андрій Дацко.
Олександр Мацієвський увічнений у камені таким, яким він був в останні хвилини життя: з цигаркою, яку так і недопалив, та з колючим і безстрашним поглядом у бік своїх катів. На зворотному боці пам’ятника вирізьблені слова: «І прийде час, коли один скаже: “Слава Україні!”, а мільйони відповідатимуть: “Героям Слава!”. Автори ідеї переконані, що цей час настав.
Олександр Черевко каже, що ідея створення у Водяниках меморіалу виникла у нього ще рік тому. Саме тоді працювали над реалізацією Всеукраїнської програми ментального здоров’я і обмірковували формулу стійкості та відновлення. Зрозумів, що саме тут, у «Совиному Яру», має постати комплекс пам’яті нашим сучасним героям. Тоді він звернувся до відомого львівського скульптора Андрія Дацка та окреслив йому своє бачення майбутнього пантеону.
На переконання Олександра Володимировича, такі речі потрібно робити сьогодні заради того, щоб тримати український дух та підсилювати його міць. Пагорб біля церкви у «Совиному Яру» слугуватиме місцем єднання для всіх, хто вірить у справедливість та нашу безперечну Перемогу.
- Олександр Мацієвський не був письменником, відомою медійною фігурою або воєначальником. Простий солдат, яких тисячі. Але став відомим на весь світ завдяки своїм останнім у житті словам, які сміливо вигукнув, дивлячись в очі російським убивцям. Його «Слава Україні!» - символ української незламності. А сам герой - уособлення образу українського військового. З болем усвідомлюємо, що війна продовжується і герої гинуть щодня. Алеї слави відкриваються у кожному селі. Ми вшанували пам’ять про кожного загиблого з Водяницької об’єднаної територіальної громади, встановивши стелу у межах меморіального комплексу “Символ незламності”. Завершити комплекс збираємося після війни. Дякую кожному, хто долучився до створення цього меморіалу, та всім, хто сьогодні розділив з нами цю важливу мить. Дякую моїй родині за фінансову та моральну підтримку, голові Звенигородської РВА Юрію Піковському, голові громади Руслану Каюку, багатьом фермерам, які допомогли втілити задум у життя. Найбільша ж вдячність воїнам, які щомиті стримують російську навалу і дозволяють нам шанувати свою мову, культуру, своїх героїв, - зазначив Олександр Черевко.
На відкриття меморіального комплексу «Символ незламності» зібралися жителі громади, командири військових частин, посадовці та депутати, батьки та рідні загиблих на війні військових.
Вагомим було й представництво освітян: працівники і студенти ЧНУ ім. Б. Хмельницького, Уманського національного університету, Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т. Шевченка.
Серед почесних гостей громади - третій Президент України Віктор Ющенко та мати Героя України Олександра Мацієвського Парасковія Демчук. Їм надали право відкрити пам’ятник разом із головою громади Русланом Каюком та Олександром Черевком.
Церемонія видалась емоційно непростою. Було багато сліз та квітів, які присутні поклали до ніг Героя, відтвореного у камені - символа незламності українських воїнів.
Третій президент України Віктор Ющенко впевнений, що відкриття таких пам’ятних місць є нашим українським маркером. Це покаазує світу, «хто ми є». За його словами, простір, в якому ми живемо, повинні наповнювати не «павліки морозови», «чапаєви», «сталіни» та «леніни», а наші українські герої. Тоді є зрозумілішим, якого ми роду та яким є наше історичне коріння.
- За останні 30 років ми з «квазі» нації стали нацією. Українці зараз навчаються говорити одним голосом. Ми маємо спільну болючу реакцію, пов’язану з нашою історичною пам’яттю та нашими втратами. Ми зараз демонструємо кроки до надзвичайного духовного зростання української нації в Європі. Україна повертає собі те, що вона за 250 років в епоху московського колоніалізму втратила. Сьогодні ми пишаємося нашими солдатами, тим молодим поколінням, яке точно знає, куди має рухатись їхня країна в майбутньому. Вони вже не дадуть повернутися до моделей суспільного устрою, які є для нас чужими. Українці завжди були і будуть волелюбною козацькою нацією. Ми живемо насправді у трагічний, але славний час, коли відбувається колосальне національне переосмислення, - сказав Віктор Андрійович.
Парасковія Демчук, торкаючись рукою до скульптури сина, пригадала його слова: «Мамо, ти ще будеш мною гордитись!».
- Я перед усією країною пишаюся тобою, сину, - звернулася до Героя його ненька. - Ти говорив мені: «Мамо, я не здамся у полон! Ніколи! Якщо буде зі мною граната, я ще з собою заберу ворогів…» І твої слова не розійшлися з ділом. Ти був справжнім - мав стрижень людини слова та діла. І ти вчинив так, як обіцяв… Я хочу побажати всім, хто поховав своїх загиблих дітей, мужності та витримки. Кожен день гинуть наші красені-воїни. Біль нестерпний не лише за свого єдиного сина. А за всіх дітей. Але ми не самі у нашому горі.
За словами голови Водяницької громади Руслана Каюка, із 2014 року життя за волю України в російсько-українській війні віддали 39 героїв, які народилися та зростали у селах громади.
- Закінчиться війна і їхні імена будуть закарбовані не тільки в нашій пам’яті, а й у камені у цьому меморіальному комплексі, - зазначив він.
Батьки полеглих захисників теж доєдналися до урочистостей. Олександр Кучер із Водяників, який поховав сина Євгена, Тетяна Чорномаз з Умані, яка втратила на війні сина Романа, говорили про те, що такі меморіальні заходи просто необхідні для пам’яті полеглих, і для всього суспільства.
Архієпископ Олександр, вікарій Київський, який освятив пам’ятник Олександру Мацієвському, назвав його святинею, яка відтепер стоїть на пагорбі поряд із храмом. Святинею, де можна пом’янути всіх, хто віддав життя за Україну.