Любов матері... Що може бути сокровеннішим? Жінка-мати - лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, яквона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. У день вшанування матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину.
Лиш тільки місто вкрили сутінки, пішов дощ. Його великі краплини вдарялися об віконну шибку. Світланці здавалося, що цей дощ іде в ній самій, а замість дощових крапель падають осколки розбитого скла, гострими кінцями врізаючись в її оголене серденько.
Схиливши свою русяву голівку на віконну раму, Світланка вдивлялась у холодну і мокру темряву за вікном. Там, у чорній порожнечі, її оченята, наповнені слізьми, намагались відшукати відповіді на безліч запитань, що давно хвилювали дівчинку. Та відповідей не знаходили. Натомість народжувались все нові і нові.
― Як же гірко їй жити, як несправедливо влаштоване все у цьому світі, — думала вона. — Неприємності в школі, сьогоднішня сварка з подругою Наталкою були таким дріб’язком в порівнянні з тим, що сталося в її житті минулого тижня.
Того злощасного вівторка мама відмовилась від її щойно народженого братика, братика, про якого так мріяла Світланка.
— Він не потрібен мені, і так важко жити, — сказала вона Світланці, коли дівчинка відвідувала її в пологовому будинку.
Того дня, розсердившись на маму, Світлана так і не віддала їй дві цукерки, що не з’їла в інтернаті за сніданком, а заховала в кишеню, щоб пригостити ними маму і братика. Образа стискала серце, неслухняні сльози все котились і котились по щоках. Як же дівчинка благала матір не залишати братика, як хотілося їй піклуватися про цього маленького і безпомічного хлопчика, прати його пелюшечки, годувати кашкою і гойдати його колисочку.
На своєму ліжку заворушилась Наталя.
— Хіба їй зрозуміти мене,— подумала дівчинка. — Наталчина мати вже не п’є, обіцяла приїхати і забрати її на канікулах.
Світланина мама також якось присягалась, що не питиме більше, та приходив дядько Василь, і вони знову сиділи за пляшкою допізна.
Про братика Світлані розповіла Наталка, а тій — тітка Галина, що живе у їхньому селі і доводиться Наталі родичкою. Це до неї, до тітки Галини, тікала Світлана, коли приходив п’яний дядько Василь і чіплявся до мами. Як же ненавиділа дівчинка його вирячені, як у жаби, очі, його завжди неголене обличчя, отой горілчано-цигарковий сморід, який він видихав, коли розмовляв.
Світлана навіть потай раділа, коли якось дізналась, що дядька Василя збила машина, і він помер у лікарні. А мама тоді чомусь довго плакала. Світлану відвела до сусідки, де дівчинка жила аж три дні.
Як добре було у тітки Галини. В її хаті завжди було прибрано і тепло, пахло смаженою картоплею. Як же хотілося Світланці, щоб нетітка Галина пригортала її до своїх грудей, а мама. Щоб у їхній хаті теж було затишно і тепло, а на лежанці спав кіт. Щоб вона, Світлана, мала своє ліжечко і письмовий стіл, щоб не жила в інтернаті. Тоді б вона цілий день малювала фарбами ліс, квіти і... свого маленького братика. І ніскілечки не втомилася б.
Якось в інтернаті проводився конкурс на кращий малюнок. Тоді Світланчину роботу похвалила вихователька Ірина Павлівна. Дівчинка намалювала свою маму — гарно вбрану, із зачіскою, як у артистки. А ще — з червоним намистом, точнісінько таким, яке мама проміняла на пляшку горілки. Під малюнком дівчинка написала: «Мамо, я дуже хочу, щоб ти більше ніколи не пила». Пам’ятає Світлана, як плакала мати над цим малюнком. Але якраз тоді і пообіцяла, що більше не питиме, що влаштується на роботу, забере своє намисто у тітки Ольги, що торгує горілкою.
Дівчинка повірила їй, але мама не стримала свого слова. Та ще й так вчинила із братиком.
* * *
А дощ все ще не вщухав. Важкий сон здавлював очі...
Вранці Світлану розбудив дотик холодної долоні Ірини Павлівни.
— Поглянь, Світлано, поглянь скоріш у вікно. До тебе прийшли...
Коли дівчинка підбігла до вікна, то ледь не зомліла... Там, у садку, біля старої вишні, стояла мама. Її найкраща у цілім світі, її найрідніша і найдорожча матуся, так гарно вбрана, з червоним намистом на шиї і... з маленьким братиком на руках.
Лариса БАЧИНСЬКА.