Найвидатнішій постаті України, поету, художнику, громадсько-політичному діячеві, засновнику нової української літератури, творцеві сучасної ук-раїнської мови Тарасу Шевченку на відзначення 200-річчя з дня народження присвячена серія поштових мініатюр — поштові блоки і марки, які були введені в обіг впродовж 2007—2014 років. Поштовий блок №128 із двох марок: №1396 і №1397, який було введено в обіг 59-тисячним тиражем примірників 26 вересня 2014 року. Марка №1396 (на фото) — в ультрафіолетових променях світиться стрічка на голові Ликерії та світлі елементи одягу Кобзаря з хлопчиком. Марка №1397 — в ультрафіолетових променях світиться факсиміле Тараса Шевченка.
…Шевченка називають Кобзарем. Відомо, що кобзарі ввійшли в його свідомість ще з дитинства. В творчості Шевченка вони посіли помітне місце як виразники народних дум і сподівань, борці за щастя, правду й волю, які своєю музою в найтяжчі для батьківщини часи надихали її синів на боротьбу за національне й соціальне визволення. Символічно назвавши першу поетичну збірку «Кобзарем», Шевченко підкреслив цим народність, волелюбність своєї поезії.
Кобзарству Шевченко віддав данину і як художник: образ народного співця відтворював він у багатьох полотнах. Це, зокрема, стосується і картини «Кобзар з хлопчиком», яка ілюструється на марці №1396. На ній же — Ликера Іванівна Полусмакова (1840 — 17 лютого 1917 р.), кріпачка Миколи Яковича Макарова — співробітника у журналах «Современник» та «Основа», який привіз її з України в Петербург прислугувати своїй сестрі. Пізніше він звільнив її від кріпацтва. Отримавши волю, Ликера продовжувала наймитувати. Коли Шевченко їздив на дачу української поміщиці Надії Забіли у Стрєльну (дачне селище Петергофського повіту Петербурзької губернії), він познайомився з Ликерою Полусмаковою. Шевченко мав намір одружитися з нею, згадував її в листах, написав її портрет, дарував їй дорогі подарунки, присвятив їй поезію «Ликера», в якій звертається до неї: «Моя ти любо! Усміхнись і вольную святую душу, і руку вольную, мій друже, подай мені…»
На 27—28 липня 1860 року було призначено сватання. Та необачні розваги його любої з паничами знищили всю Тарасову душевну теплоту до неї: «Барвінок цвів і зеленів, слався, розтилався; та недосвіт перед світом в садочок укрався. Потоптав веселі квіти, побив… Поморозив… Шкода того барвіночка й недосвіта шкода…». …Згодом Ликера одружилася з перукарем і жила в Царському селі. Після смерті чоловіка (1904) залишила дітей в Петербурзі та оселилася в Каневі. Часто на Тарасовій могилі можна було бачити одиноку жінку всю в чорному. Вона довго стояла. Молилася. Просила пробачення за сподіяне нею перед ним…
Наш духовний Батько і сьогодні з нами! В ці непрості для України дні він звертається до нас крізь століття:
… Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Володимир КОВАЛЕНКО. с.Ярославка.