Від перших домашніх записів до створення власного гурту - цей шлях став для шполянина Юрія Лазаренка природним продовженням любові до музики. Сьогодні він пише пісні, у яких переплітаються особистий досвід, людські історії та відчуття часу.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися із засновником гурту і дізналися, як народжуються його композиції, що надихає на творчість і чому музика стала способом говорити зі світом.
Юрій Лазаренко - звичайний хлопець із невеликого міста, який, попри прагматичний вибір життєвого шляху, не відмовився від творчості та перетворив її на справу життя.
«Я звичайний хлопець із міста Шпола, який змалку тягнувся до творчості. Після закінчення школи мій шлях трохи звернув у прагматичне русло - я поїхав до Києва і здобув юридичну освіту. Але від себе не втечеш. Навіть вивчаючи закони, я продовжував писати тексти, придумував мелодії і записував їх удома. Юриспруденція дала мені розуміння життя, але справжнім покликанням завжди залишалася музика».
Перші кроки були простими, але дуже щирими - такими, що залишаються з людиною назавжди.
«Це почалося ще в шкільні роки. Ми з двоюрідним братом Андрієм були справжньою “домашньою студією”: він грав на гітарі, я співав, і ми записували все це на старенький комп’ютер. А ще пам’ятаю, як мене, зовсім юного, заворожувало те, що відбувалося в місцевому будинку культури. Старші хлопці збиралися там вечорами на репетиції. Я приходив, сідав десь у куточку і просто спостерігав. Саме в ті моменти, дивлячись на них, зрозумів: колись і в мене буде свій гурт».
Саме з цих спостережень і дитячого захоплення виросла справа, яка згодом стала головною в житті.
Попри відсутність академічної музичної освіти, він сформував себе як музиканта завдяки наполегливості, постійній практиці та внутрішньому відчуттю музики.
«Академічної музичної освіти в мене немає, моя освіта - це сотні годин домашніх записів, репетицій, помилок і пошуків власного звучання. Музику я відчуваю серцем, а не через нотні грамоти», - говорить Юрій.
Ідея створити гурт «Шпола» не виникла раптово - вона визрівала роками, тихо, але впевнено.
«Це була та сама дитяча мрія, яка зародилася ще в будинку культури. Я виношував її роками. Довгий час музика залишалася просто відрадою, але в якийсь момент матеріалу і бажання ділитися ним стало так багато, що створення гурту стало просто питанням часу».
Назва гурту з’явилася так само природно, як і сама ідея.
«Чесно кажучи, я навіть не роздумував над іншими варіантами. Як тільки постало питання назви, я одразу вирішив: це буде “Шпола”. Для мене це не просто слово, це коріння, місце сили, ідентичність і те справжнє, що є в кожному з нас. Це звучить гордо і по-рідному».
Як і багато музикантів, починали з каверів - це була школа, яка допомогла відчути музику глибше. Але з часом з’явилося бажання створювати власне.
«Ми починали так, як і більшість: грали кавери на пісні відомих виконавців. Це була чудова школа - розбирати чужу музику, розуміти, як вона працює. Але згодом з’явилося непереборне бажання створювати своє. Ми почали писати власну музику, тексти і потроху викладати це в мережу».
Особливе значення для Юрія має команда - люди, які поруч не лише на сцені, а й у житті.
«Музика - це хобі, яке ми робимо для душі, тому для мене було важливо, щоб поруч були “свої” люди. Це ті, з ким комфортно не лише грати, а й просто сидіти, розмовляти чи навіть мовчати. Шукати довелося радше однодумців за духом, а не просто технічних музикантів».
І, як показав час, коли справа йде від серця - потрібні люди справді знаходяться.
«Коли ти робиш щось не заради комерції, а заради любові до справи, правильні люди притягуються самі. Звісно, були моменти притирання, але спільна мета все згладжує».
Перші репетиції гурту стали особливим етапом - трохи хаотичним, але дуже емоційним.
«Це була суміш хаосу та абсолютної ейфорії. Ми ще не до кінця розуміли, як маємо звучати разом: було багато шуму, сміху, але коли в один момент ми всі влучили в потрібний ритм - по шкірі пішли мурахи. Це був магічний момент».
Сьогодні робота в гурті будується на довірі та спільній творчості.
«У нас повна демократія, але кожен відповідає за свою частину. Ми збираємося, я приношу якісь начерки або ідеї, і разом починаємо їх “одягати” в музику».
Та є в цій історії людина, без якої, за словами Юрія, багато чого могло б не відбутися.
«Маю розкрити свій головний секрет. У мене є найкращий у світі співавтор і за сумісництвом - “продюсер” - це моя мама Валентина. Вона дуже творча людина, пише прекрасні вірші. Завжди першою слухає мої нові пісні, аналізує їх, вказує на помилки і часто допомагає з написанням текстів. Без її підтримки та поетичного дару моїх пісень у такому вигляді просто не було б» - ділиться він.
Натхнення для пісень він знаходить у житті - у людях, історіях і сильних емоціях.
«Іноді надихає радість, іноді - біль. Але найбільше - розуміння, що через пісню можна торкнутися чужої душі».
Звісно, бувають і творчі кризи - але й до них він навчився ставитися спокійніше.
«Коли слова не йдуть, а гітара звучить “пластмасово”, я просто відкладаю інструмент. Іду на прогулянку, дзвоню мамі, говорю про щось буденне. Криза - це сигнал, що душі треба трохи відпочити» - додає музикант.
Серед усіх пісень є й особливо особиста - присвячена мамі.
«Це найособистіша історія з усіх можливих. Моя мама - найбільша підтримка з дитинства і до сьогодні. Вона вірила в мене, навіть коли я сумнівався в собі. Ця пісня - моя подяка їй: про її любов, безсонні ночі і про те, що вона - мій найсуворіший критик і найвідданіший фанат водночас» - розповідає Юрій.
Кожна композиція гурту - це пережита емоція, а не вигадана історія.
«Я не вмію співати про те, чого не відчував. Навіть якщо пісня не автобіографічна повністю - емоція в ній завжди моя».
Окреме місце займають пісні, народжені у співпраці з військовим.
«Десь два роки тому я познайомився з Сергієм Натяганою, який зараз на фронті. Якось він написав: “Можу вислати кілька пісень, які написав в окопах і протестував на побратимах”. Він попросив мене записати пісню на його музику і слова. Це не просто пісня - це документ нашого часу, наповнений справжнім окопним життям, болем і вірою. Для мене це велика честь - дати голос його словам» - зазначає він.
Поки що гурт більше працює у студії, але навіть невеликі виступи стають теплими подіями для слухачів.
А найбільша нагорода - відгук слухачів.
«Коли людина пише: “Ця пісня допомогла мені пережити важкий день” або “Я плакав”, - значить, я все роблю правильно. Якщо музика викликає мурахи чи сльози - це найцінніше».
З часом гурт подорослішав, змінився, став глибшим.
«Ми виросли: від хлопців, які просто грали кавери, до колективу зі своїм обличчям. Наші тексти стали серйознішими, особливо з огляду на події в країні».
Попри все, Юрій має чіткі плани на майбутнє.
«Писати нові пісні. Особливо хочеться продовжити роботу над матеріалом, який надсилає мій друг Сергій з фронту. Це зараз наш пріоритет - щоб ці слова були почуті».
Та мрія залишається простою і щирою.
«Хотілося б зіграти великий концерт після Перемоги, де зберемо всіх рідних, маму, Сергія та його побратимів і заспіваємо разом».
Для Юрія музика - це значно більше, ніж захоплення.
«Це не робота, адже ми не женемося за грошима. Це більше, ніж хобі - це моя мова, мій спосіб дихати і говорити зі світом».
Він не полишає музику навіть тоді, коли щось не вдається.
«Бувають дні, коли пісня не йде. Тоді я просто відкладаю її. Деякі ідеї чекають місяцями. Я долаю це терпінням: пісня сама знайде шлях, коли настане її час».
І головне, що він хоче донести через свою творчість, - прості, але важливі речі:
«Не забувайте, хто ви є, і цінуйте тих, хто поруч. Музика гурту “Шпола” - про справжність, рідний дім, мамину любов і про наших хлопців, які тримають для нас небо. Життя крихке, тому важливо бути щирими, говорити з близькими і пам’ятати, завдяки кому ми сьогодні можемо жити і співати».