НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ
Після виходу номера «Шполяночки+» від 20 січня, в якому опубліковане повідомлення Шполянського міськвиконкому про організацію громадських слухань щодо ініціативи групи шполян змінити назву вулиці Агатангела Кримського на Травневу, — до редакції звернулися ряд земляків із запитаннями: яка причина спонукала шполян відмовитися від вшанування неординарної особистості?
Нагадаємо, що у травні 2016 року розпорядженням міського голови Шполи Сергія Кравченка, в рамках виконання законів про декомунізацію, у Шполі було перейменовано 50 вулиць і провулків. Згодом топонімічна комісія при Черкаській облдержадміністрації виявила ще 15 назв вулиць Шполи, які підпадають під зміну.
Серед них — і Першотравнева. Керуючись краєзнавчими даними, фахівці обласної комісії визначили для цих вулиць нові назви, тож науковець Агатангел Кримський із сусідньої Звенигородки, на їх думку, повинен був отримати чільне місце у списку видатних постатей, про які мають обов’язково знати і на Шполянщині.
Ті, кому небайдуже до цієї події, переконані: зміна назви вулиці Агатангела Кримського свідчитиме про ганебно низький рівень освіченості жителів Шполи, що негативно ославить географічний центр України на всю країну.
Чи можна уникнути ганьби і переконати ініціаторів не підписуватися перед власною необізнаністю?
Про це йшлося у бесіді з гостем нашої редакції — поетом зі Шполи, членом Національної спілки письменників України Сергієм ТКАЧЕНКОМ, який тривалий час проживав у Звенигородці і володіє великим багажем знань з краєзнавчої та культурної тематики.
— Сергію Миколайовичу, питатиму вас, як земляка академіка Кримського. У Звенигородській топоніміці ім’я славетного академіка пошановане?
— Так, вулицю Леніна, а це, зрозуміло, одна із центральних вулиць Звенигородки, перейменовано, і вона віднедавна носить його ім’я. До речі, на цій вулиці Кримські жили, пройшло дитинство та юність Агатангела. Він народився у Володимир-Волинському, а виріс у місті, що поблизу Шполи.
— Треба думати, звенигородчани осягають велич особистості Кримського?
— Скажу, що не можу уявити, щоб у Звенигородці з’явилася така вуличкомівська фронда до імені всесвітньо відомого вченого, як це бачимо в Шполі. Це пояснюється не земляцтвом. Совдепія витравлювала пам’ять про націоналіста Кримського серед його земляків лютіше, ніж скрізь в Україні. Справа в питомій вазі патріотики на кожну хату. В Звенигородці такого більше.
— Українського націоналіста, етнічного татарина й поляка...
— Дивно, так? Батько Юхим Кримський — знаний педагог, видавець-бізнесмен, — переїхавши в Звенигородку, звів найкращий на ту пору будинок у містечку. Мати Аделаїда Сидорович, полька з Литви, світоглядно європейка, шляхтянка, для дітей і дбайливиця, і навчителька. У домі — домінуюча російська мова, розмовно — татарська, польська, французька. І з такого дому Україна отримала найосвіченішого і найдієвішого патріота.
— Але щось же вплинуло на формування Агатангелового українства?
— Цікаво з’ясовувати. Перше, що нагадується, — Тарас Шевченко. Хлопчина виростав у краю, де в кожній українській хаті поруч чи поміж образами, умаяний рушником, висів портрет Кобзаря.
Друзі по галаганівській колегії Павло Житецький та Михайло Драгоманов будили в ньому сентимент до української мови, літератури, історії. Але, вважаю, основне зумовлення, несподіваного українолюбства, — феноменальні інтелектуальні здібності. Від трирічного Агатангела батьки ховали книги, які, вони вважали, йому ще рано читати! До школи у Звенигородці батько віддав хлопчика п’ятирічним. На ті часи це поза всякі освітні рами. А наш недоліток і звенигородську, а затим і першоступеневу гімназію в Острозі, і вищеступеневу в Києві, і колегію Павла Галагана закінчував за всіма дисциплінами на відмінно!
Далі Кримський навчався в Ла-заревськім інституті східних мов у Москві. На третьому курсі знав біля п’ятидесяти мов. Не читав зі словником. А опанував досконало. Пізніше він їх знатиме понад сто, і, якось, признається: «Мені легше перелічити ті мови, яких не знаю». Знання мов уможливило порівняльний аналіз. Співставне дослідження слов’янських мов дало несумнівний висновок — українська мова є материнською щодо всіх слов’янських мов. Певно, що відтоді розпочався внутрішній український тріумф Кримського. З вихідцями із України чи в Москві, чи в Петербурзі, де молодому вченому довелося складати магістерські іспити, він принципово говорив українською. А там, де шовіністичні співбесідники настановлялись вороже до цього, переходив на французьку, німецьку, італійську, англійську, а міг би ще і на арабську, турецьку, перську. Могли бути мови Скандинавії, Індії, Африки. Летом свого інтелектуального генія демонстрував їхню «узкоязичну» убогість.
Агатангел Кримський мав стільки достоїнств, що їх вистачило б на багатьох видатних постатей. Візьмімо той факт з магістерськими іспитами. Він їх складав десь в середині дев’яностих років ХІХ століття. У Петербурзькому університеті — з арабістики. І в той же час, з інтервалом в тиждень чи два, в Московському університеті — зі слов’янської філології. Хто повторить наукові «ножиці» Кримського? Запрошений до викладацтва в Лазаревський інститут очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором. Історик своєю дослідницькою і творчою потугою розгортав перед народами тодішньої імперії надзвичайну культуру Сходу — арабів, тюрків, персів, етносів Індії. Досліджував арабську філологію, іслам, семітську літературу, філософію Сходу. З’являються його переклади Корану, з авторів — Сааді, Фірдоусі, Хафіза, Омара Хайяма, інших. Написані ним підручники стають топовими для вищих шкіл та університетів Росії. Бібліографія його наукових праць обліковується сотнями назв, десятки книг стали настільними для сходознавців Європи та Азії. Цілі університети чи науково-дослідні інститути не здолали б зробити того і за той самий час, що встигав наш земляк зі Звенигородки. Знайомством і дружбою з ним пишалися Іван Франко, Леся Українка, Василь Доманицький, Сергій Єфремов. Двоє останніх, до речі, родом і ходом з історичної Звенигородщини.
— І як непросто дається деяким шполянам розуміння авторитету славних земляків. Згадую, що Кримський, крім наукових праць, знаходив хвилю і для написання ліричної поезії, прозових речей.
— Ще бувши в Москві, в бесідах з однодумцями повторював: «Кожну вільну від роботи хвилю присвячуймо Україні». Його тотальне перемагаю-че українолюбство і українознавство приголомшувало, афектувало. Дуже здивованим Агатангел інколи відповідав: «Так, так. І в мені нема жодної краплі української крови». У москов-ський період він написав і видав українською роман «Андрій Лаговський», збірку ліричних поезій «Пальмове гілля».
А нерозуміння шполян я пояснював би глибшими причинами, ніж просто непоінформованість. Здається, Мирослав Маринович ввів поняття «порожнеча десяти». Воно означає, що біля кожного українця, який го-лосує на виборах чи своїм вибором впливає на ухвалу інших рішень, як от варіант з назвою вулиці, нема десятьох ненарожденних українців. Демографи припускають, що без катастрофи, яка спіткала українців у ХХ ст., в нове тисячоліття ввійшла б тристамільонна нація. Сучасний американський дослідник країн східної Європи професор Тімоті Снайдер стверджує, що Україна — найсмер-тоносніша територія планети протягом всього минулого століття. А незабутній Джеймс Мейс, вияснюючи причини українських поразок, казав: «постгеноцидне суспільство», тобто — народ після винищення. І погуба чигала найперш на пасіонарників, на харизматичні особистості, на лідерів. Тепер ось таке, — на наш загальний сором, — перейменування вулиці.
— З прочитаного про Агатангела Кримського нагадую, що він скаржився своїм знайомим, що «не можу нічого забути».
— Така фантастична пам’ять була в чоловіка! Яка не сформувала з нього рафінованого, якогось виняткового ерудита. Коли на запрошення гетьмана Павла Скоропадського 1918 року Кримський переїздить до Києва і вони з Володимиром Вернад-ським засновують Українську ака-демію наук, то невдовзі весь науковий менеджмент зосередився на Агатангелові Юхимовичу. Дев’ять коротких років під звироднілим біль-шовицьким пресингом пропрацювала академія. Агатангел Кримський був геніальним в усьому. В організації наукової дослідницької роботи своїх колег теж.
Сьогодні ми горді з того, що скелею-фундацією на розвій всієї української науки є золотий період Української Академії, яку хочеться називати академією Кримського. Бо саме він, великий українець «без краплі української крови», за відсутності інших повносилих державних інституцій, перетворив Наукову Академію в осередок національного та духовного життя України. В державне представництво України в цілому світі.
Ну, а 1929 року знаєте — розпочались репресії. Спілка визволення України. Хвильовізм. Скрипниківство. Агатангела Кримського НКВДисти замордували в 1941 році...
Інтерв’ю Ганни ШВЕЦЬ