Для медика зі Шполи Іллі Данильченка очі - це не просто частина тіла, а цілий світ, у якому можна прочитати людську душу. Саме з них почалося його захоплення малюванням. Спершу це були звичайні дитячі спроби відтворити знайомі обличчя, а згодом - серйозне захоплення портретами, яке з часом переросло у справжнє мистецтво.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з лікарем про те, як офтальмологія та малювання переплітаються у його житті, що найчастіше турбує його пацієнтів і що допомагає йому зберігати натхнення.
Для Іллі очі - це не лише орган зору. Вони, як каже сам лікар, - «дзеркало душі», у якому відображається людина. Саме з цього й почалася його любов до мистецтва та вибір майбутньої професії.
«Коли я почав малювати портрети, найважливішим для мене завжди були очі, - говорить Ілля. - Якщо правильно їх зобразити, портрет оживає. Очі - як дзеркало душі. Мене завжди цікавило, як вони влаштовані. Я почав читати анатомію, глибше розбиратися в будові ока, і настільки захопився цим, що вирішив пов’язати свої знання з професійною діяльністю».
Сьогодні до лікаря звертаються сотні пацієнтів, і найчастіше - зі скаргами на синдром сухого ока, катаракту чи глаукому. За його словами, саме ці три недуги є найпоширенішими і основними причинами погіршення зору.
«Синдром сухого ока - це не просто дискомфорт, а вже хвороба, яка нині дуже поширена. Найчастіше її спричиняє тривала робота за комп’ютером або з гаджетами. Люди, не помічаючи цього, рідше кліпають, коли працюють на близькій відстані. Через це з’являється сухість, подразнення, а з віком додаються ще й зміни у стані слізної плівки - і все нашаровується одне на одне», - пояснює офтальмолог.
Він радить тим, хто проводить багато часу перед монітором, дотримуватися здорового режиму праці.
«Щогодини варто робити невелику перерву - хоча б на 5-10 хвилин. Перевести погляд у далечінь, дати очам відпочити. Корисно користуватися зволожувальними краплями, особливо якщо з’являється печіння чи сухість. Головне - не перевантажувати зір».
Малювання з’явилося в його житті ще в дитинстві.
«Починалося все з банальних картинок, - пригадує Ілля. - Колись були такі наклейки на жувальних гумках - я їх збирав і перемальовував. Телефонів тоді не було, тому малював з того, що мав. Потім почав брати зображення з інтернету. А портрети почав малювати випадково - хотів зробити подарунок дівчині. Подумав: поки навчусь - намалюю. Так і почалося. Це було ще під час навчання. Було таке нерозділене кохання, яке, мабуть, і підштовхнуло мене до малювання. З 2014 року вже серйозно цим займаюся».
Першими його роботами були портрети відомих людей.
«Починав із зображень знаменитостей, наприклад, Анджеліни Джолі. Хотілося, щоб портрет був схожий, щоб люди могли впізнати. Бо коли малюєш когось невідомого, то важко оцінити, чи вдалося передати схожість», - розповідає він.
З часом Ілля зрозумів, що портрети - це його улюблений напрям.
«Зараз я малюю переважно портрети. Але через роботу часу стало менше. Є кілька робіт, які планую доробити - уже два роки відкладаю, ніяк не доберуся», - усміхається лікар.
Іноді після насиченого робочого дня Ілля бере олівець, щоб відпочити.
«Улітку, коли багато денного світла, малюється легше. Можна сісти, розслабитися. Ввечері - складніше: при штучному освітленні не так відчуваються тіні. Я часто малюю, потім відкладаю роботу на кілька днів, щоб подивитися на неї свіжим поглядом. Коли довго сидиш над портретом, звикаєш до нього і не бачиш помилок. А через певний час дивишся - і відразу розумієш, де потрібно щось підправити: тіні, ніс, очі. Я зрозумів одне - у цій справі поспіх неприпустимий. Треба, щоб око відпочило, і тоді картина «заговорить», - каже лікар.
Мистецтво, за його словами, допомагає і в медицині.
«Я часто малюю пацієнтам схеми, щоб простіше пояснити, що не так із оком, як відбувається лікування, які можуть бути проблеми. Малюнок допомагає людині краще зрозуміти, що саме відбувається», - розповідає він.
А знання анатомії, навпаки, допомагають у мистецтві.
«Завдяки розумінню будови ока я краще бачу деталі - особливо в очах. Можу точніше передати структуру райдужки, її глибину, живість погляду. Це дає мені перевагу як художнику».
Поєднувати медицину і мистецтво нелегко - робота забирає майже весь час.
«Коли навчався, можливостей було більше - малював на замовлення, розвивався у цьому напрямку. А зараз після прийому ще потрібно займатися документацією. Якби був мирний час, поєднувати було б легше. Малюю тоді, коли випадає вільна хвилина», - говорить лікар.
Про свої мрії та плани він говорить дуже скромно. Зізнається, що ніколи серйозно над цим не задумувався.
«У щоденній рутині якось не доходить думка до таких речей. Я не вважаю свою творчість настільки видатною, щоб виставлятися. Для мене малювання - це радше відпочинок від буденності, можливість переключитися», - каже Ілля.
Трохи помовчавши, додає:
«Кажуть, не варто розповідати про заповітне, але якщо чесно - зараз одне бажання: щоб закінчилася війна. А далі вже можна буде щось планувати. Бо нині живемо так, що не знаєш, що буде завтра чи післязавтра. Тож я не будую далекосяжних планів - живу сьогоднішнім днем. Хочеться миру. А тоді, мабуть, і малюватиметься, і мрії повертатимуться».