Зовсім небагато, напевне, лишилося нині серед нас літніх людей, які пам’ятають ті далекі часи, коли власний наділ землі був для українського селянина найпотужнішим джерелом заробітку та годівницею всієї родини.
Людей, які пам’ятають велике ошуканство з боку більшовицької підступної влади, котра масштабно відібрала у селян не лише землю, а й останні зернята в горщику та прирекла на голодну смерть мільйони українців.
Тих, які пам’ятають, як після пережитих катаклізмів у 20-му столітті у менталітеті сільських жителів поселився ген страху, почуття безправ’я, відсутність волі відстоювати свою правду. Тим не менш, пережитки тих подій українське суспільство пожинає й до нині – тут і там ми чуємо приклади того, як дурять та ошукують малоосвічених і довірливих власників земельних паїв.
Тема землі нині в Україні перебуває на актуальних щаблях. Тільки ледачий не дискутує про те, чи потрібно надати волю ринку землі та зняти мораторій на її продаж. Позиції є різні. Хтось боїться, що українські чорноземи будуть скуплені іноземцями, а українці стануть заручниками нових колонізаторів. Хтось вважає, що власники земельних паїв повинні мати право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. А є чимала кількість нащадків колишніх заможних селян-хліборобів, які воліють продовжити справу предків і самим господарювати на своїй землі. Хтось із сучасних політиків нещодавно висловив думку, що в українській економіці мусить бути свобода, яка буде запорукою її успішного розвитку. Може й має рацію?! До чого призводить ручне управління, мали нагоду споглядати не раз – прижита спокуса наживатися шляхом обману успішно процвітає у всіх сферах українського суспільства.
Нещодавно українську спільноту сколихнула чергова афера – чиновники змінюють кадастрові номери існуючих земельних паїв і на свій розсуд розпоряджаються «новими» землями.
У той же час, люди, які мають на руках державні акти, фактично залишаються без своїх земельних ділянок.
Про аферу стало відомо з листа міністру аграрної політики і продовольства Тарасу Кутовому від гендиректора одного з великих підприємств України.
Так, на території Іванівської сільради Чигиринського району Черкаської області ряд місцевих жителів з 2008 року були орендодавцями одного з місцевих підприємств. Договори на оренду були підписані до 2028 року і зареєстровані в Держреєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства. Однак, у квітні 2017 року люди дізнались, що ще 13 жовтня минулого року розпорядженням Чигиринської РДА було видано дозвіл на розробку техдокументації на землевпорядкування на цих ділянках зовсім іншому підприємству. При цьому наділи були виділені нібито з нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв. Вже на підставі цього рішення був укладений договір оренди, за яким одержувачем коштів стали не пайовики, а Чигиринська РДА та Іванівська сільрада.
Пайовики б’ють на сполох, а віз і нині там! І хтозна, чи дочекаються ошукані землевласники відновлення їх законних прав та справедливої правової оцінки земельних махінацій. Доки існуватиме сприятливий ґрунт для афер, до поки громадяни не навчаться відстоювати свої права, доти й продовжуватимуться спроби нечесних на віру здобувати собі наживу.
Благо, на Шполянщині чиновництво не є таким зухвалим, аби вдаватися до подібних протиправних дій. Але й тут маємо прикрі випадки з ошуканством з боку орендарів земель. Бажання забезпечити себе надійним ресурсом на десятиліття для стабільного отримання прибутків, штовхає деяких керівників великих сільськогосподарських підприємств сміливо дурити сільський люд, сподіваючись на його «затурканість і забитість». Ось про що розповів один із власників земельних паїв із села Соболівка:
— Мій пай весь час перебував в оренді СПОП «Відродження». В цьому році я вирішив розірвати договір із цим підприємством та обрати іншого орендаря, який запропонує кращі умови. Маю ж бо на це право, земля ж то — моя! Але, як кажуть, дурень думкою багатіє! Не так то воно просто забрати своє і розпорядитися ним на власний розсуд. Наскільки я знаю, термін угоди вже добігав кінця. Але за допомогою знайомого юриста перевірили дані держреєстру і виявилося, на моє велике здивування, що у мене із СПОП «Відродження» укладено і зареєстровано договір… аж до 2034 року! Без мого відома, без моєї на це згоди, без мого підпису! У нашій країні усе можливо, - бідкається розгублений селянин.
Інший власник земельного паю, який знаходиться на території Васильківської сільської ради і перебуває в оренді у ТОВ «Шпола-Агро Індустрі», торік задумав сам обробляти свою землю. Але договору на руках не мав, знав лише, що термін його дії вже повинен вичерпатися. Пішов у контору, щоб повідомити про свої наміри. Там йому прямим текстом заявили, що за його землю боротимуться. На з’ясовування обставин, у чоловіка пішов майже рік, після чого виявилось, що є зареєстрований договір, термін якого виходить аж через два роки. Мовляв, через гармидер у державі зареєстрували його пізніше. Доведеться тепер чекати, щоб розпочати власний обробіток.
— Там же не кажуть нічого того, що вигідно для мене, — коментує власник паю. — Треба самому пильнувати свої права і докласти чималих зусиль, щоб нарешті забрати свою землю.
Нещодавно «Шполяночка+» публікувала матеріал про життя іскренських жителів, які скаржаться на те ж СПОП «Відродження» через темну завісу із договорами оренди на паї. Люди не мають їх на руках та, не підписуючи нічого, дізнаються, що вони продовжені на десятиліття вперед.
Колись, балотуючись у депутати Верховної Ради від нашого округу Геннадій Бобов, проводив народні збори у Шполі і розповідав шполянам, як він чесно і справедливо співпрацює із пайовиками, впроваджує соціальне партнерство, та напівпогрожувальним тоном заявляв, якщо орендарі не братимуть за основу такий формат діяльності, то він пропонуватиме людям його сам. Адже люди повинні мати якусь альтернативу, вибір, а головне — можливість отримувати вигоди із своєї власності.
Бобов на Шполянщині свою сільськогосподарську діяльність так і не започаткував, та й ідею соцпартнерства йому не вдалося закріпити законом. Але багато сільгоспвиробників вирішили впроваджувати її самі, оскільки вона дуже оправдовує себе, активізує громаду, з якою закріплена цивілізована надійна співпраця. Чесно себе тримаєш із людьми — маєш довіру і угоду на багато років. І не треба дурити «затурканих» селян, щоб забезпечити своє безбідне майбутнє.
Тож, окрім свободи в економіці, мають запанувати ще й чесні та прозорі правила гри.
Марія ОСИКА