У Шполянському районі впродовж чотирьох десятків років функціонує міжшкільний навчально-виробничий комбінат, відкритий у квітні 1976 року. Відтоді його незмінним директором є ветеран війни і праці Габелок Олексій Іванович. Сьогодні цей навчальний заклад забезпечує потреби учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній та професійній підготовці, тут діє освітній округ—добровільне об'єднання загальноосвітніх шкіл різних форм, яке активно співпрацює зі Шполянським районним центром зайнятості. Сьогодні учні шкіл району здобувають тут кваліфікації за професіями: тракторист категорії «А», водій категорії «С», оператор комп’ютерного набору, секретар керівника. В період 1976-2014 років школярі з усього району проходили допрофесійну підготовку за 17-ма профілями трудового навчання, за цей час посвідчення кваліфікації отримали 12954 учні.
Пам’ятаю і свої шкільні роки, коли, починаючи з сьомого класу, ми, учні Шполянської середньої школи №2, один день тижня навчалися в класах навчально-виробничого комбінату. Тоді, в далекому 1987 році, у нас був надзвичайно широкий вибір — дівчата переважно здобували кваліфікацію кравця, хлопці освоювали тракторну, автомобільну, будівельну, столярну та інші справи. Працювала їдальня, класи, майстерні, автотранспортний парк були повністю забезпечені матеріально-технічною базою. Після того, як у 1991 році я отримала посвідчення столяра ІІ розряду з оцінкою «відмінно», якось не доводилося більше бувати у стінах цього навчального закладу. Але коли нещодавно завітала до нього, переконалася в тому, що життя тут продовжує вирувати, незважаючи на разючі зміни в державній системі, які не могли не відобразитися на освітній галузі. Суттєво зменшилося число навчальних профілів, але не применшилася вага цього закладу, адже наші діти отримують тут першу профорієнтаційну освіту, навички самоконтролю, вміння удосконалювати свою майстерність. Дуже хотілося б, щоб надалі розвивалася така вдала і життєво необхідна форма професійної підготовки молоді, результатом якої є усвідомлене професійне самовизначення, готовність до ступеневої освіти, побудови професійної кар’єри та успішної інтеграції у суспільство.
Зустрівшись з директором закладу Олексієм Івановичем Габелком, на мить здалося, що повернулася в дитинство. Той же привітний усміхнений чоловік, разом з тим — суворий і принциповий керівник, цілеспрямований і непохитний у своїх життєвих і професійних переконаннях. Влітку Олексій Іванович відзначив свій 85-річний ювілей, але його поважний вік збагачений глибокою мудрістю, силою духу, бажанням віддавати всі свої сили на благо справи всього свого життя. Саме його особистою заслугою є те, що наш навчально-виробничий заклад збережений і прагне крокувати в ногу з часом, насиченим новітніми технологіями і сучасними суспільними запитами. У цих непростих соціально-економічних умовах він ще більше згуртував педагогічний колектив, намагається займати гідну нішу в освітянській мережі району.
— Моє усе життя присвячене людям! — часто повторює Олексій Іванович, згадуючи свій доволі нелегкий, але наглядно-прикладний для кожного з нас життєвий шлях…
Народився в далекому 1929 році в селі Козацьке Звенигордського району Черкаської (а тоді — Київської) області в родині лісника. Мати була простою домогосподаркою, у родині виростало п’ять синів — Олексій найстарший. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, він уже закінчив чотири класи. Пам’ятає, як проводжали на війну батька, бачили його востаннє: не дочекавшись перемоги, він загинув у боях під Смоленськом. Залишившись напівсиротами, хлопці виживали, як тільки могли, допомагали матері. І окупаційні і післявоєнні роки були надзвичайно тяжкими. Пережите лихоліття досі ясним кадром тримається в свідомості, адже таке пам'ять не стирає. Доводилося напівголодним і холодним працювати погоничем на оранці, на засіві, на збиранні хліба, на відвезенні полови чи зерна.
Лист, який визначив моє покликання в житті
Йшов 1946 рік. До сусідки якось завітала листоноша і принесла лист від родичів з Волині. В ньому повідомлялося, що якщо є в селі молоді люди, котрі бажають навчатися, — запрошуються до педагогічного технікуму, який організовується в Камень-Каширському. Тож разом з шістьма дівчатами із Козацького товарним поїздом дістався далекої області. Так і розпочалося студентське життя. Непросто було потім додому навідуватися — дорога була страшенно виснажливою… Там же зустрів свою долю, одружився. Але обраниця була теж черкащанкою — з Монастирищенського району. Так подружжя вчителів знайшли на Волині своє перше офіційне місце роботи: вона — вчитель української мови та літератури, він — вчителем географії та історії , заступником директора по навчально-виховній роботі.
Від педагогічної ниви до інструктора по зоні машино-тракторної системи
Але педагогічну практику долею судилося замінити на роботу у партійній структурі, оскільки там помітили молодого здібного педагога і запропонували очолити іншу сферу — приступити до обов’язків інструктора Любешівського райкому партії по зоні МТС. Звичайно, перейти з педагогічної роботи на партійну було нелегко, але прийшлося змиритися і вникати в суть цієї сфери: відповідальність лягла на плечі за функціонування сіл і господарств, які переважно займались виробництвом льону, жита, картоплі, проса, проте основним було тваринництво.
А в березні 1957 року сталося у цій родині велике горе. Трагічно загинули двоє малих синочків, які гостювали у бабусі в Козацькому, тому жити з таким тягарем було нестерпно важко. Згодом вдалося переконати керівництво перевестися в Черкаську область, поближче до матері та могил синів. З Черкаського обкому партії направили Олексія Габелка у Шполу, де також високо оцінили його професійний потенціал. У жовтні 1961 року подружжя з маленькою донечкою отримали однокімнатну квартиру в будинку, збудованому 1917 року. Тут вже народилася і друга донька. В ній Олексій Іванович проживає і до цього часу. Дружина працювала вихователем дитсадка «Ялинка», а потім — вчителем початкових класів міської восьмирічної школи №6, а після її закриття весь педагогічний колектив перевели у середню школу № 3, там вона пропрацювала до виходу на пенсію.
Безальтернативне кадрове рішення
Перший секретар райкому партії Григорій Наконешний запропонував кандидатуру молодого і перспективного працівника Олексія Габелка на посаду завідуючого загальним відділом, де він пропрацював до 1976 року. Саме в серпні цього року Олексій Іванович зайняв посаду директора новоствореного міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання і профорієнтації учнів, який він успішно очолює по сьогоднішній день. Враховуючи його багатий досвід роботи з людьми, для керівництва району це кадрове рішення було безальтернативним. Якщо в багатьох районах про такі заклади вже призабули, то, завдяки прогресивному мисленню Олексія Габелка, у Шполі вдалося витримати кризові ситуації і різні трансформації, щоб навчально-виробничий навчальний заклад не зник у переліку освітянської мережі. За все своє трудове життя Олексій Габелок зібрав великий послужний перелік досягнень, а головне — шану і повагу від людей, вдячність від учнів і батьків. Така вже в нього доля — постійно перебувати поміж людей, спілкуватися, допомагати, координувати.
У душах наших хай поселиться радість, запанує благополуччя!
— Дорога мого життя дала мені почуття побратимства і причетності до нього, — зворушено ділиться своїми думками Олексій Іванович. — шкільні і студентські роки супроводжувалися не системою, але все-таки потужною самоосвітою. Усім, чого досяг, завдячую своєму колективу, з яким вдалося зберегти заклад, ціную своїх друзів, люблю дітей і внуків, радію дорогим миттєвостям, які дарує мені життя. А скільки ще б хотілося здійснити для підростаючого покоління! Хоч я й за життя не надбав добра, але немало дерев посадив, не видрукував віршів, але так люблю свою Україну, рідний Шевченківський край, свою родину! Нехай скоро засяє сонце миру над нами, а в душах наших поселиться радість, запанує благополуччя!
Наталія СТОРЧАК-ШЕЛЄПІНА