МИХАЙЛУ СЛАБОШПИЦЬКОМУ — 70!
28 липня нашому видатному земляку, сучасному українському письменнику і громадському діячеві Михайлу Федотовичу Слабошпицькому виповнилося 70 років. Вітаючи його з ювілеєм, хочеться сказати про цю непересічну людину не просто добрі і теплі слова, а розповісти про колосальний вклад не лише у літературну скарбницю України, а й у формування національної свідомості українського суспільства. За місяць наша держава відзначить вже чверть віку з дня здобуття незалежності й суверенітету, але надзвичайно важко за цей час дається змінити образ мислення й цінності громадянам України. Відбиток колоніально-тоталітарного періоду не випалюється ані з побутового життя, ані зі свідомості. Але справа його не марна! Час усе розставляє на свої місця і всенародному очищенню від інформаційних та ідеологічно брудних орієнтирів стає при нагоді інтелектуальний ряд посібників-праць великого патріота України, родом зі Шполянщини.
Виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, секретар ради Національної спілки письменників України, ведучий радіопрограм, громадський діяч Михайло Слабошпицький завжди виокремлює найважливіше, аналізує, доносить варті уваги аргументи, нагадує про забуті й відкриває нові імена. За його плечима — громіздкий багаж здобутків на благо інтелектуального потенціалу країни. Основна його риса — незвичайна працездатність, докладання максимуму зусиль над реалізацією безлічі творчих ідей, які завжди є актуальними. Ми знаємо Михайла Федотовича як прозаїка, літературознавця, критика, публіциста, автора майже сорока книг, а також — лауреата дванадцятьох літературних премій. Його твори перекладено російською, білоруською, литовською, естонською, англійською, французькою, німецькою, чеською, словацькою мовами.
В українській літературі Слабошпицький займає особливу нішу — як автор художньо-біографічних романів про відомих українців, яскравих особистостей. За роман «Поет із пекла» про Тодося Осьмачку був удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка. Широкий розголос здобули твори «Марія Башкирцева», «Українець, який відмовився бути бідним. Петро Яцик», «Никифор Дровняк із Криниці», «25 поетів української діаспори», «Не загублена українська людина», «Пейзаж для Помаранчевої революції», «Приватна справа дисидента в науці», «Автопортрет художника в зрілості», «Веніамін літературної сім’ї. Олекса Влизько та інші», «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші», «Велика війна-2014». Особливої популярності набула книжка художніх оповідей із національної історії «З голосу нашої Кліо».
Ряд своїх творів Михайло Федотович приїздив презентувати і до Шполи, до рідної Мар’янівки, до Лебедина. Велике коло прихильників творчості Слабошпицького, які охоче гуртуються навколо його інтелектуального надбання, високо цінить талант свого земляка. Все життя його — титанічний труд, пошук особливих підходів достукатися до кожного серця вишуканим і влучним словом. І внутрішній світ його вражає простором, яскравістю, насиченістю духовною енергією.
Людина досягає цілі, якщо впевнено йде до неї
— Іду тією дорогою, якою хотів іти, — зазначає в інтерв’ю Володимиру Коскіну із «Порталу українця» Михайло Слабошпицький. — Я став тим, ким хотів стати, — письменником. Упевнений: людина, яка чітко визначилася внутрішньо і дуже чогось хоче, досягне того, чого вона прагне, і, власне, моє життя це ілюструє. Я навіть не уявляю, що все могло скластися інакше. Тільки так, логічно й послідовно. Я писав, постійно пишу, не маю ніяких хобі, крім колекціонування книжок, але це стосується літературної діяльності. Не маю відпусток, не лежу на пляжі, я завжди працюю: написав дуже багато журналістських матеріалів, документалістики, видав 39 книжок, при тому томів з десять ще не видано — це критика, літературні портрети, які лишилися в періодиці. Працював у критиці, мені стало нудно — я написав роман. У мене росли діти, я почав писати дитячі твори: казки, оповідання. До речі, отримав всі премії, якими нагороджують за дитячу літературу. Давно не перевидавав дитячих творів і не пишу нових, бо діти виросли.
Якийсь період Слабошпицький працював над чотирма книжками паралельно. Вранці є настрій писати біографічний роман про Михайла Коцюбинського, а у вихідний сідає за п'єсу про Сервантеса. Вважає, що відпочиває від однієї роботи за іншою. Крім того, пише неймовірну кількість всіляких передмов, рецензій і документалістики. Складає книжку подорожніх вражень. Йому здається, якщо ми чогось не записали, то воно вмре.
Видавнича справа також займає вагоме місце у житті Михайла Слабошпицького
— В Україні до цього підходять як до обов'язку, повинності, але нині скрізь вирує бізнес, от і я разом із співзасновниками видавництва дивлюсь, чи буде в нас пуття, адже видавництво — приватне, має давати платню працівникам, заробляти кошти на виданні нових книжок, — розповідає Михайло Федотович. — Певний час я власні книжки фінансував у різних видавництвах. Та згодом збагнув, яка це неймовірно дорога річ, краще я видаватиму сам. І побачив, що це справді цікава творчість.
Видавництво Слабошпицького «Ярославів Вал» має свої непохитні принципи та ідеологію, розраховану на національно свідомого читача. Не за все тут беруться. Скажімо, коли приносили профінансовану «совєтчину», Слабошпицький сказав: «Ні, це не в'яжеться з нашим брендом, «Ярославів Вал» таке не видає, хоч ви заплатіть нам бозна скільки».
— Ми видаємо твори української тематики, наші книжки за цим можна впізнати, — каже пан Михайло. — У кожного з видавців є, звісно, свої бідкання, але найголовніше — контекст нашої історичної ситуації: Україна досі не може похвалитися тим, що стала повноцінною державою в тому розумінні, що в ній шанують державну мову. В Україні дивовижна школа перекладу, на жаль, обиватель не знає, яких видатних перекладачів Україна мала і має. Григорій Кочур, Василь Мисик — ці імена перекладачів більші, аніж імена наших деяких літературних геніїв. Але обиватель цього не знає, він бере книгу «на русском».
Тримає віра, що знаєш те, чого не знають інші
Народився Михайло Федотович Слабошпицький у селі Мар’янівка Шполянського району. Батько працював завклубом, а мати — дояркою в колгоспі. Серед дітей Михайло був найстаршим сином, має нині двох сестер, двоє братів померли. Письменником мріяв стати з дитинства, а доля розпорядилася прийняти більш складнішу роль — стати критиком. «Коли пишеш, розумієш, що це — ілюзія. Але тримає віра, що знаєш те, чого не знають інші. Тому й пишеш. Якби не став письменником, був би істориком або лікарем. Завжди здавалося, що лікарі знають про людську природу щось таке, чого не відають інші. Зате письменницька помилка нічого не варта — крім розчарування». Це його слова про свій життєвий вибір.
Згадує, що вірші почав складати 12-річним. Перед університетом поїхав у редакцію газети «Молодь Черкащини». Порадили підійти до Василя Симоненка. Не знав тоді про нього нічого.
— Він покритикував мої вірші. Сказав, що чогось свого особливого немає. Порадив якийсь час не писати. Я був не згоден. Думав: «Та хто він такий». А чоловік делікатно сказав мені правду…
Михайло Федотович має двох синів від різних шлюбів. Обоє успадкували батьків талант і рішуче прагнення до цілі. Син Мирослав став відомими режисером. Про зародження його мрії є у батька такий спогад: «Мирослав сидів на колінах у режисера Івана Миколайчука, дивився на нього, захоплювався. У другомутретьому класі писав сценарії і казав, що зніме фільм. Менший, Святослав, з 5 років знімався в кіно, в театр ходив. А потім побачив канадського бізнесмена Петра Яцика і заявив, що не хоче бути артистом, бо вони — бідні. Сказав: «Я буду Яциком»...
З нагоди ювілею надсилаємо Михайлу Федотовичу найкращі побажання, найголовніше з яких — втілити в життя усі творчі задуми та стати свідком їх бальзамічної дії на державотворчі процеси в Україні! З роси і води, дорогий земляче! Нехай береже Вас Господь і всі святі землі української!
Наталія СТОРЧАК.