Шполянин Анатолій Берестецький після виходу на пенсію здійснив давню мрію й присвятив себе живопису. Його роботи передають красу української природи, а сам митець сміливо експериментує з техніками та кольорами, постійно вдосконалюючи свої навички.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з Анатолієм Дмитровичем про його шлях у мистецтві, натхнення та участь у виставках.
Все життя Анатолій Дмитрович працював у галузі культури.
«Я маю диплом підземного техніка-електромеханіка, у Кривому Розі працював на шахті. А потім, як навчався, зв’язався з музикою. Музичної освіти в мене немає навіть початкової - самотужки навчився грати на баяні, потім на гітарі, а згодом мене зацікавив саксофон. Інструмента свого не було - доводилось позичати. Це був довгий шлях. Зараз граю для себе і коли запросять десь на корпоратив».
Впродовж 15 років він працював директором Будинку культури у селі Василівка на Дніпропетровщині, а згодом переїхав із родиною на Шполянщину та очолив районний Будинок культури - ще на 13 років. Попри відсутність художньої освіти, у 1985 році прийняв пропозицію працювати художником-оформлювачем у сільгосптехніці.
«Малювання мене цікавило ще з дитинства. Все почалося із стінгазет в школі - я спробував, і вийшло. Потім довгий час працював художником-оформлювачем у сільгосптехніці».
На пенсії він повернувся до давньої мрії - малювання.
«За картини я взявся, коли пішов на пенсію. Робити було нічого. У моєї дружини сестра в Німеччині - поїхали до них і вони надарували мені пензлів, фарб, усе для малювання. Ну, а раз уже все є - треба було й починати малювати. В основному малюю пейзажі».
Саме за цей період він суттєво виріс як митець - за чотири роки створив понад 40 картин, формуючи власний стиль та підхід до роботи.
Великим поштовхом став інтернет.
«Завдяки інтернету, заходиш - і там дуже багато гарних фото. Є групи, такі як “Фотоподорож Україною”, я підписаний. Буває, є пейзажі - ну просто не можна, щоб не намалювати. Справа в іншому - чи вдається передати це все… Не завжди вдається. Спочатку було таке, що по три-чотири рази змивав. До половини намалював, а воно не те. Добре, що фарби в мене акрилові - поки не висохли, можна змити».
Починав він із відеоуроків.
«Це не просто так - сів і намалював. Там багато нюансів, що за чим робити по черзі. Я тоді дивився сайт одного художника, Сахарова. За його відеоуроком я намалював першу картину. Це був ранковий пейзаж - сонце тільки-но піднімається з-за моря, рожеві та блакитно-бузкові тони, а вдалині вітрильник. Я її за два дні намалював».
Сьогодні Анатолій працює і з великими полотнами, і з невеликими.
«Зараз уже залежить від складності й розміру. Над великим можна й місяць працювати. Багато чого залежить від настрою. Тому можна картину намалювати за день, а можна за рік. Але тепер я багато чому навчився - то йде швидше».
Найскладнішим виявився перехід від уроків до самостійної роботи.
«Коли намалював пару картин за відеоуроками, а потім почав розуміти нюанси… Хотілося вже самому. І от коли сам почав - тоді й складність. Дивився на фотографію, пробував… Перший раз, мабуть, декілька разів все змивав. Але потім почало виходити. Як кажуть, з часом набив руку».
Зараз він формує власні тематичні серії.
«Я назбирав підбірку - намалював картину “Сойка». Це гарна пташка, має різні кольори. Планую зробити невеличку серію - невеликі картинки з різними птахами».
Окрім малювання вдома, Анатолій Дмитрович активно розвивається і в громадському середовищі. Він є учасником студії декоративно-ужиткового мистецтва «Світ майстрів» КЗ «Центр культури та дозвілля», якою керує Інна Вовк. Завдяки студії отримав можливість ділитися своїми роботами з ширшою аудиторією та вже взяв участь в кількох виставках, де його картини привертали увагу відвідувачів щирістю та світлом.