За реформою ― нова реформа
Оптимізація, нововведення, реформи… Про них останнім часом не вщухають розмови. Кілька років тому за медичну галузь взялись одразу. На неї одночасно звалилась купа завдань, пов’язаних з перебудовою системи швидкої допомоги, активним скороченням сільських медичних закладів із паралельною організацією їхніх центрів у великих населених пунктах та акцентом на практиці сімейної медицини.
Купа інструкцій, рекомендацій, вимог… Здавалося, важко було й второпати, як же ці зміни позначаться на роботі самих медичних установ та їхніх працівників, і, що головне, на обслуговуванні населення, особливо сільського, де зазвичай ця проблема поставала найбільш гостро.
Та щойно трохи розібрались з цією, як почалась нова реформа охорони здоров’я. Експертна група при Міністерстві охорони здоров’я вже презентувала Національну стратегію реформи системи охорони здоров’я України на 2015—2025 роки.
Сьогодні кожен із нас вже добре розуміє, що жити, як колись, ми не зможемо, що потрібні негайні зміни. Але ми, мабуть, не так сподіваємось на краще обслуговування, як побоюємося, щоб не стало гірше. Міністр охорони здоров’я України Олександр Квіташвілі наголосив, що важливим кроком цієї реформи буде наближення медичного персоналу до пацієнтів навіть у віддалених селах та містечках, гарантоване безкоштовне надання послуг первинної та невідкладної допомоги, збільшення заробітної плати медикам та надання лікарням можливості вести господарську діяльність. Правильність же обраного шляху покаже лише час.
Ремонт приміщення медичної установи — серед першочергових завдань
Та сьогодні, і так, мабуть, було завжди, успіх чи невдача кожної нової справи завжди залежали від поінформованості, організації, готовності до змін самих людей, від їхнього ставлення до будь-яких новацій чи реформ та й, зрештою, від взаємостосунків всередині колективу. І в цьому ми ще раз переконались, відвідавши одну із найстарших медичних установ району ― Лебединську.
Нині її реорганізовано: на цій базі і в одному приміщенні створено амбулаторію загальної практики сімейної медицини та терапевтичне відділення ЦРЛ.
Амбулаторією завідує лікар сімейної медицини Тетяна Іванівна Чернаєнко, стаціонарним терапевтичним відділенням, яке збережене тут,― заслужений лікар України Микола Семенович Волик.
Та жодні організаційні зміни на роботі та стосунках колективу не позначились. Він, як і раніше, живе однією дружною сім’єю. І навіть робочі місця амбулаторного фельдшера та старшої медичної сестри терапевтичного відділення ― поряд, серед буйноцвіття найкращих вазонів, які створюють атмосферу затишку і комфорту і за якими вони доглядають разом.
Спілкуємося з колективом. Дивуємося красою, створеною самими медиками.
― Радують своїми квітами нас ці вазони постійно, ― каже амбулаторний фельдшер Світлана Кононенко. ― Мабуть тому, що колись саме в цій частині приміщення було пологове відділення, з’являлись на світ нові життя, тому і аура тут особлива.
Микола Семенович проводить нас у кімнату, де колись була пологова зала. За всі роки своєї роботи, а вимірюється медичний досвід цього лікаря чотирма десятиріччями, йому довелося бути свідком появи на світ понад сотні лебединців. Більшість із них вже дорослі, мають свої сім’ї.
Заходимо в кабінет завідувачки амбулаторією. В ньому вже проведений сучасний ремонт, а стіни кабінету прикрашають світлини, зроблені пані Тетяною ― найкращі сільські пейзажі.
Тетяна Чернаєнко збирається на ФАП с. Журавки, де лікар сімейної медицини у певні дні також проводить плановий прийом хворих.
Тетяна Іванівна родом із Лисянського району, в Лебедин приїхала ще в 1990 році. Насіннєвий завод забезпечив свого молодого спеціаліста житлом, тому і залишилась жити в селі. Полюбила його людей, завоювала їхній авторитет.
― Наша Тетяна Іванівна, окрім того, що гарний фахівець, ще й дуже добра і чуйна людина, її любить і поважає усе село, ― кажуть її колеги. ― Це демократичний керівник, з яким приємно працювати.
Амбулаторія, яку вона очолює, обслуговує 4100 жителів Лебедина та ще 1200 жителів села Журавки.
― Ось такий ремонт, як у кабінеті завідувачки амбулаторії, ми плануємо провести у всій лікарні,― включається в розмову завідувач терапевтичного відділення Микола Волик, запрошуючи до свого кабінету. ― Нашу лікарню обрано соціальним об’єктом для реалізації в селі Міжнародного проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток орієнтований на громаду-ІІІ». Ми створили свою громадську організацію, робимо проектну документацію, збираємо кошти Завідувач терапевтичного відділення (с. Лебедин) Микола Семенович ВОЛИК.
для реконструкції приміщення лікарні. Сподіваємося, що зможемо втілити свої плани в життя.
Кожне нововведення в медицині має бути направлене до людей
Коли заходить мова про реформи, Микола Семенович на мить замислюється:
― Усі нововведення мають позитивні результати, коли від них не страждають люди. Будь-які реформи слід проводити, глибоко вивчивши їхні перспективи, каже лікар. ― Щоб, як кажуть, не наламати дров. Реформи-реформами, але ж всі ми виконуємо спільну роботу, і завдання у нас одне. Нашим пацієнтам байдуже, яку назву матиме наш заклад, головне, щоб в його стінах ми мали всі можливості надавати їм допомогу на належному рівні. Та попри всі нововведення і реформи, ми були і залишились однією сім’єю, і завдання у нас спільне ― приходити на допомогу хворим.
Лебединська лікарня пишається своєю власною історією, відлік якої сягає вже за сотню років. Тут шанують її, зберігаючи для нащадків документи, вирізки з газет, фотографії. В лікарняних коридорах зі стендів із фотографіями можна дізнатися про шанованих ветеранів медицини ― працівників цієї установи, яких поважають і згадують.
Нині в лікарні проходять практику двоє лікарів-інтернів ― Катерина Олександрівна Осовітня (родом і з с. Лебедин) та Юлія Юріївна Клименко (з Дніпропетровської обл.), які, як нам сказали тут, після проходження інтернатури налаштовані залишитися в селі. Тож колектив цього закладу поповниться ще й молодими кадрами.
Дорожить колектив своїми традиціями і, як зазвичай, своє професійне свято зустрічатиме однією дружною сім’єю.
В кабінеті завідувача Лебединського терапевтичного відділення ЦРЛ М.С.Волика на стіні ― великий настінний годинник ще минулого століття, який дуже дорогий для лікаря, бо є свідком багатьох життєвих змін, що відбуваються і в стінах рідного йому закладу, і взагалі в його житті.
Годинник виходив з ладу, його ремонтували, знову повертаючи нове життя, тож він є своєрідним символом-оберегом і для господаря цього кабінету, і для всього колективу медичної установи.
Тож нехай цей символічний оберіг відлічує ще довгі-довгі роки життя усьому колективу цього закладу, нехай в його стінах пульсує енергія і нові задуми, а жодні реформи та нововведення не змінять усталених роками традицій, закріплених на дружбі та взаємоповазі, на доброму ставленні до всіх, хто звертається по допомогу до людей у білих халатах.
Лариса БАЧИНСЬКА.
Фото Віктора КРАВЧЕНКА.
Вже не один рік працюють пліч-о-пліч ці дві жінки-медики: амбулаторний фельдшер Лебединської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Світлана Іванівна КОНОНЕНКО та старша медична сестра терапевтичного відділення Ніна Іванівна КРАВЧЕНКО. Вони ― колеги, подруги та ще й куми. Роки роботи здружили і їх, і їхні родини, тож свята для них тепер спільні. А День медичного працівника ― особливо дороге і приємне.