«Якби ми вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя…»
(Тарас Шевченко).
Якби ж… А не ходили до шкіл, училищ, університетів, бо так заведено. Якби ж ми вчились так, як треба, то добре знали б писану історію кров’ю наших предків, в якій є безліч героїчних сторінок. Знали б, що ще від своїх витоків Русь-Україна була могутньою державою. Перед її міццю тремтіли Візантія і Європа, з нею прагнули дружити, бо ворогувати було небезпечно. Не дарма Ярослава Мудрого називали сватом Європи, а його донька Ганна стала королевою Франції. «Якби ж ми вчились…», то знали б напевно, що перша в світі Конституція була прийнята не в Америці, а раніше неї більш ніж на півстоліття — у 1710 році гетьманом Пилипом Орликом і сповідувала вона всі права і свободи, передбаченні нині в передових країнах. І знали б, що саме в нас першими з’явились космічні технології…
Але 70 років совєтчини, мов відбілювач, правду вичистили начисто з наших душ! Ми позбавились за цей період національної свідомості і гордості, перетворившись в сіру масу, яка відреклася від національної ідентичності і власної історії. Стає моторошно від усвідомлення того, що Україна може канути в лету, бо ми — «чухраїнці, наша хата скраю». Хто читав Остапа Вишню, той розуміє про що йдеться. Хочеться волати на весь світ: зупиніться ж, люди! Поки ще є час. Поки Бог ще, люди, не забув про нас. Поки ще жевріє іскорка буття, хай проймає душу стріла каяття. Повернімо на покуття ікони, а не телевізор, вдягнімо вишиванки замість китайського шмаття, посадімо біля хати мальви і соняхи, викинувши заморські гортензії і канни, згадаймо та дітям і внукам розкажімо трагічно-героїчну історію. А ще — несвідомим сучасникам, які ходили до школи, та не вчилися.
Згадаймо, як наш народ століттями боровся за свою автентичність і перемагав, здавалося б, непереможне військо чергового загарбника. Нас завойовували печеніги і половці ще до хрещення Київської Русі, і де вони зараз? Століттями топтала наші землі, здавалося б, непереможна Золота Орда. І, не дивлячись на те, що нас нищили століттями, четвертовано, колесовано, за ребро на гак вішано, в османські ясири гнано, на торжищах, як ту худобу, продавано, — ми вистояли і не зникли з власної землі. Бо вірили в перемогу і власну правоту. Не зламало нас ні розкуркулення, ні штучні голодомори, ні заслання до Сибіру, ні розстріли, ні мордування. Не витоптав нас фашистський чобіт, не поставили нас на коліна сталінські репресії, не отруїло гірке чорнобильське зілля. Ми мов той птах-фенікс з води і попелу відновлювались.
Але ламала нас завжди зневіра і зрада. Ми стали інертними і наші душі-джерела замутилися, взялися кіркою черствості. Тож і стали жертвою новітньої загрози — тотальної путінської брехні, в результаті якої два братні народи вбивають один одного. Нам всеодно, що загинув 20-річний патріот Нігоян і тисячі його ровесників. То доки ж житимемо за отим «губенківським» «моя хата скраю»? Недарма Остап Вишня «величав» нас «чухраїнцями», бо ми так застрягаємо, що їхати стає запізно.
Люди, зупиніться, аби не постукала й ваші двері біда. Дослухаймося до решток своєї совісті. Не варті людського життя ті подачки в сотню-дві гривень, які, мов пісок крізь пальці, втечуть. Не продавайте своїх душ за тих, хто в них нахабно плює!
Нині ми обираємо не продажних маріонеток-депутатів, а своє гідне майбутнє. Не помилімось у виборі, бо цього разу помилка може стати фатальною. Доведімо і собі, і всьому світові, що ми гідні нащадки Володимира і Ярослава, Богдана і Орлика, Шевченка, Симоненка, Костенко. Що УкРАЇна — це дійсно земний Рай, а не колонія Росії. Нехай буде на покутті наших душ не заморська валюта, а совість і національна свідомість.
Прочитаймо вірш Дмитра Павличка «Лебідь»: «Тут гниле болото, тут вода гнила… І проснулась зграя, і ганебно спати більше не змогла…» Коли ми прокинемось, коли? Звертаюсь, зокрема, до своєї громади с.Васильків і сільського голови: для нас ніхто нічого не зробить, окрім нас самих. Мусимо прибирати не лише в себе в дворі, а посадити руту-м’яту (а не лободу і ковіль) на могилах тих, завдяки кому живемо. Закликаю бригадирів, які вже зібрали по 100 осіб за «новоспечених хліболюбів», які грають на душевних струнах хліборобів і отримали «завітну» тисячу за труди. Зупиніться, згадайте про закон від 14 жовтня і вирок до 5 років та штраф у 5,5 тис грн.. Може це хоч отверезить деяких членів ДВК, які знову погодились стати махінаторами-фальсифікаторами. Думаймо! Поки не пізно.
Антоніна МАГУРА. с. Васильків.