До повномасштабної війни Юлія Малюкіна жила у Мирнограді на Донеччині. Саме там минули її дитинство, юність і дорослі роки. Колись шахтарське місто, де вирувало життя, нині зазнало значних руйнувань через російські обстріли. Та навіть після вимушеного переїзду жінка не втратила бажання розвиватися і займатися тим, що приносить їй радість.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з Юлією про життя на Донеччині, переїзд на Шполянщину та захоплення кондитерською справою, яке допомогло їй розпочати новий етап життя.
У Мирнограді доля багатьох людей була пов'язана із шахтами. Не стала винятком і Юлія.
«Наше місто було шахтарським. Майже всі працювали на шахтах або на підприємствах, які були з ними пов'язані. Я працювала у благодійному фонді при шахті. Ми допомагали шахтарям-пенсіонерам, малозабезпеченим родинам, людям, які потребували підтримки. Мені подобалося відчувати, що моя робота приносить користь іншим», - розповідає жінка.
Разом із роботою вона прагнула здобути нову професію. У 2019 році вступила на заочне навчання до Фахового коледжу Національного фармацевтичного університету у Харкові.
«Хотілося змін, освоїти іншу спеціальність. Я працювала і паралельно навчалася. Було непросто, але навчання приносило задоволення».
Після початку повномасштабного вторгнення благодійний фонд припинив діяльність, і Юлія залишилася без роботи.
«Коли фонд закрили, нас розрахували. Тоді я вирішила присвятити час тому, що давно мене цікавило. Я завжди любила кондитерську справу, тому почала проходити різні онлайн-курси».
Першими десертами, які вона опанувала, стали бенто-торти та популярні японські моті.
«Саме з моті все й почалося. Спочатку хотілося просто навчитися їх готувати, а потім з'явилися перші замовлення. Їх було небагато, але це дуже надихало».
За словами Юлії, приготування моті потребує терпіння й уважності.
«Спочатку готується тісто з рисового борошна, крохмалю, води та олії. Його потрібно правильно заварити, а потім розкачати невеликі коржики. Окремо готується начинка - із вершків, крем-сиру, шоколаду, фруктів або горіхів. ЇЇ заморожують, а потім загортають у тісто, формуючи невеликі кульки. Робота досить кропітка, але саме це мені й подобається».
У 2023 році жінка зрозуміла, що залишатися в Мирнограді дедалі небезпечніше.
«Постійні обстріли дали зрозуміти, що потрібно шукати безпечніше місце для життя. Почала переглядати оголошення на OLX і знайшла будинок на Шполянщині. Так ми разом із мамою та сином переїхали сюди».
Перші місяці на новому місці були присвячені облаштуванню оселі.
«Роботи було дуже багато. Будинок потребував ремонту. Не було навіть нормальної кухні, тому про десерти тоді не йшлося. Усі сили забирали ремонт і побутові справи».
Згодом Юлія влаштувалася працювати до аптеки. Саме колеги стали першими дегустаторами її десертів на новому місці.
«Одного разу принесла моті, щоб пригостити колег. Усім дуже сподобалося. Потім знайомі почали рекомендувати мене іншим, і з'явилися нові замовлення. Для мене це стало великою підтримкою».
Попри основну роботу, Юлія продовжує вдосконалювати свої навички.
«Хочу й надалі навчатися. Планую освоїти чізкейки, сучасні корпусні тістечка та інші десерти. Люблю відкривати для себе щось нове».
Та найбільша мрія жінки сьогодні не пов'язана ні з роботою, ні з улюбленою справою.
«Найбільше хочу, щоб закінчилася війна. Щоб люди перестали жити під обстрілами, а всі, хто втратив свої домівки, змогли знайти новий дім і знову відчути спокій».
Попри пережиті випробування, Юлія Малюкіна не втратила віри в майбутнє. Вона працює, продовжує навчатися, створює десерти й крок за кроком будує нове життя на Шполянщині, доводячи власним прикладом: навіть після найважчих втрат можна знайти справу, яка дарує натхнення та допомагає рухатися вперед.