20 дітей віком від 7 до 16 років подолали 139 кілометрів маршруту від Бару до Кам’янця-Подільського. За дев’ять днів мандрівки юні туристи жили в наметах, несли на собі спорядження, долали чималі відстані щодня, знайомилися з культурною спадщиною Поділля та вчилися підтримувати одне одного.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з керівником гуртка Дмитром Сиваком та дізналися, яким був цьогорічний похід і чому для дітей він став не просто випробуванням на витривалість, а справжньою школою самостійності.
Цьогорічний маршрут став продовженням торішньої подорожі. Тоді юні туристи пройшли першу частину «Camino Podolico» - від Вінниці до Бару. Цього літа вирушили далі - від Бару до Кам’янця-Подільського.
«З 17 по 25 серпня ми проходили другу частину маршруту Camino Podolico. Першу частину ми минулого року закінчили - від Вінниці до Бару. А тепер пройшли від Бару до Кам’янця-Подільського», - розповідає Дмитро.
Загалом похід тривав дев’ять днів, вісім із яких були ходовими. Ще один день залишили як резервний - на випадок зміни погоди або для прогулянки Кам’янцем-Подільським. У підсумку він і знадобився для відпочинку та знайомства з містом.
Це був повноцінний похід, де учасники не просто переходили з одного населеного пункту в інший, а самостійно несли необхідне спорядження.
«Щодня долали понад 20 кілометрів. Несли на собі всі наші рюкзаки, намети - це був повноцінний похід. Це не паломницький маршрут, коли йдуть від готелю до готелю. Йшли з рюкзаками, їжею та повною амуніцією», - пояснює керівник.
Та фізичне навантаження - лише частина випробування. Дмитро переконаний, що саме такі подорожі допомагають дітям ставати дорослішими.
«Туризм загартовує найкращі наші риси: вчить бути самостійним, вчить проходити випробування, вчить дружити, підтримувати. Це дуже класна школа», - говорить він.
Цьогоріч у похід вирушили 20 дітей віком від 7 до 16 років. Серед учасників були не лише діти зі Шполянщини. До групи долучилися юні туристи з Києва, Львова та Одеси. Частина з них родом із Херсона.
«У нас була така збірна група. Деякі діти приїхали до нас у похід з Одеси, зі Львова, з Києва. Це діти, які через війну розкидані по різних містах України. Вони самі родом із Херсона», - розповідає Дмитро.
Для багатьох це вже не перша спільна подорож. Діти, які торік пройшли маршрут, цього року повернулися вже з досвідом. А наймолодша учасниця Даша, якій виповнилося сім років, продемонструвала, що за рік теж встигла подорослішати.
Торік дівчинці іноді допомагали нести рюкзак. Цього разу вона сама вирішила відмовитися від додаткової підтримки.
«Вона сказала: «Я вже доросла, я вже можу без улюбленої іграшки Капібари йти, тому буду нести тільки свої речі». І скажу таку штуку: минулого року ми іноді підносили її рюкзак. Цього року - ні. Вона самостійно все випробування пройшла від А до Я», - говорить керівник.
Дмитро каже, що зміни відбуваються не лише з наймолодшими. За його словами, діти на початку і наприкінці походу - це вже зовсім різні люди.
«За тиждень часу походу діти проходять таку дуже серйозну школу, яку у звичайному шкільному колективі вони не зможуть пройти навіть за 12 років навчання. Тут вони вчаться цей колектив формувати за тиждень часу. Діти на початку походу і в кінці походу - це геть інші діти. Вони доросліші, самостійніші, вони знають, як дати собі раду, як підтримати інших», - наголошує Дмитро.
Цікаво, що цього разу частина дітей свідомо вирішила не брати телефони.
«Більшість дітей свідомо не брала в похід телефонів. Кажуть: «Я не хочу йти з телефоном, мені так прикольно, я хочу собі «детокс» зробити»», - зізнається керівник.
Окрім фізичного випробування, Дмитро традиційно намагається додавати до походів культурну складову. Цього разу дорогою учасники завітали до гончарні в Дунаївцях.
«Нам дуже прикольно провели екскурсію. Це невелике виробництво, де ще є творчість. Кожен із нас зліпив собі додому чашечку, яка до нас скоро приїде. Тобто похід ми вже закінчили, а наша чашечка з походу приїде пізніше. Це як привіт із походу», - розповідає Дмитро.
Фінішували мандрівники у Кам’янці-Подільському. Для більшості дітей це місто вже знайоме, адже попередні туристичні виїзди також були пов’язані з ним. Проте цього разу вдалося не лише пройти маршрут, а й трохи відпочити: учасники побували на екскурсії, відвідали кінотеатр та просто погуляли містом.
«Багато дітей ще не були в Кам’янці, половина була, і не раз, бо кожного разу ми заїжджали до Кам’янця-Подільського після кожної нашої печерної вилазки. Але так, щоб погуляти по місту, в нас такої можливості раніше не було. Діти класно провели час, ходили на екскурсії, в кіно і, звичайно, до Кам’янець-Подільської фортеці. Жили безпосередньо в центрі Кам’янця біля річки Смотрич, прямо в каньйоні», - каже Дмитро.
За словами керівника, охочих вирушити в такий похід було значно більше, ніж наразі може прийняти група. Цього разу 20 дітей стали максимальною кількістю через наявне спорядження та організаційні можливості.
«Дітей ще більше хотіло б бути. І я більше теж зміг би взяти, але в мене вже спорядження не вистачало. Це максимальний ліміт, який я можу дозволити з огляду на спорядження і можливості організації. Було б трошки більше спорядження - я б ще більше взяв дітей», - говорить Дмитро.
Водночас він уже бачить можливість для розширення таких походів у майбутньому. Діти, які вдруге пройшли маршрут і набули досвіду, зможуть допомагати молодшим учасникам.
«Ті діти, які зараз пройшли вже другий раз похід, наступного разу будуть повноцінними інструкторами. Тоді ми можемо розбитися на невеличкі підгрупи і ще більше людей взяти з собою в похід. Зі Шполи, з Черкащини, з усієї України - немає значення. Я такий, щоб чим більше людей, тим краще», - говорить Дмитро.
Ця подорож стала для дітей важливим досвідом самостійності, витривалості та взаємопідтримки. Юні туристи повернулися додому дорослішими й упевненішими у власних силах, а дорослі учасники походу - з новими враженнями та відчуттям спільно пройденого шляху.