Про проблему дитячих самогубств розповідає дитячий та сімейний психолог Наталія Простун.
– Наталю, у серії дитячих самогубств та спроб суїцидів нині звинувачують групи смерті та невідомий челендж у Тіктоці. Чи може це стати причиною самогубства?
Насправді, все не так просто. Якщо ви загуглите «як можна закінчити життя самогубством», то побачите купу інформації. Саме так роблять ті діти, які цікавляться смертю або думають, як померти. Останній варіант, найчастіше, для того, щоб не переживати певних емоцій.
Дитина може думати, що вона якась дурна, некрасива, і аби вимкнути усі ці важкі для себе емоції, шукає різні способи. Інколи діти ріжуть себе. Але це ще не означає, що вони шукають смерті.
Звинувачення інтернету можна описати метафорою «заховати голову у пісок». Якщо ми вже бачимо, що за останні кілька місяців дійсно побільшало випадків, то потрібно цю тему порушувати, але порушувати якісно. Важливо розуміти, що самогубство дитини – не завжди наслідок проблем у родині. Бувають жахіття у сім'ї, а дитина не кидається з вікон. А буває все добре. А потім – одна фраза, і все, і зачепило.
До попереджувальних ознак можна віднести:
- Діти, які хочуть вчинити самогубство, обов'язково подають сигнали, якщо це запланований акт.
- Вони можуть цікавитися смертю
- Можуть написати щось у щоденник і покласти його на видне місце, щоб хтось прочитав.
- Можуть почати роздавати речі.
- Можуть почати дуже гарно вчитися, раптово.
- Можуть стати дуже лагідними, тоді як це для дитини раніше було не характерно. Тобто, дитина стає геть іншою. І ці сигнали потрібно помічати та не ігнорувати їх.
Або ж може відбутися інше: дитина ховається, зануруюється у себе, стає більш тривожною. Іноді про плани можуть знати інші діти: друзі у класі, у групі. Але бувають інші випадки, коли самогубство не планується і є імпульсивним. Імпульсивна поведінка, це коли дитина свариться з батьками, а потім йде і стрибає під потяг.
У психотерапевтичній практиці часто буває, що багато підлітків мають суїцидальні думки. Але думки – це думки. Деякі діти кажуть, що думки такі приходять, «але я ніколи цього не зроблю».
Потрібно робити профілактику. Але адекватну. Батьки навіть не розуміють, як говорити зі своїми дітьми. Вони думають, що скажуть дитині «не роби так», і вона вже так не зробить. А так не буває. Звісно, на психологічний стан впливає пандемія і карантин. Кількість психологічних проблем у людей по всьому світу критично зросла. От випадок з практики, під час карантину, коли було дистанційне навчання.
Дівчинка каже: я не можу вчитися. Батько з мамою постійно сваряться, бо весь час вдома, також змушені працювати дистанційно. Дитина взагалі не може знаходитися у тому просторі довго, бо є лише одна кімната. А до того всього – маленька дитина, яка постійно кричить. І все, психіка здає. Мотивація до навчання падає, дівчинка тікає з дому, бо не витримує. Це просто один із яскравих прикладів. А скільки ще таких різних випадків?
Зараз дійсно соціально-економічна ситуація у зв'язку з пандемією дуже непроста. Дорослі втомлені, переживають, як взагалі вижити. Це впливає на проживання в одному просторі, це впливає зазвичай на дітей, і навіть родини фінансово спроможні можуть не витримувати накалу та ізоляції.
Батькам зараз потрібно турбуватися і про себе, і про родину. Якщо вони бачать, що всі у стресі потрібно шукати фахової допомоги. Якщо немає коштів, є центри, є гарячі лінії, є благодійні організації. Завжди можна знайти психологічну допомогу.
Щодо того, аби вберегти дітей, головне, це комунікація, спілкування, ваші стосунки. Спілкуйтеся, цікавтеся життям дитини, але не влаштовуйте їй допити. Робіть щось разом, доєднуйтеся до зацікавлень. Повірте, підлітки хочуть здорової комунікації та поваги. Говорити майже як з дорослим, але пам'ятати, що це – ще не дорослий, і «дорослої відповідальності» вимагати не потрібно.
Так, інколи бувають настільки зруйновані стосунки, що потрібно ніби все починати спочатку. Але це потрібно робити. Поговорити чесно: я не хочу так спілкуватися з тобою, як раніше. Хочу по-іншому і отак... Я хочу бути для тебе хорошою мамою або татом…
Якщо підлітки звинувачують вас у чомусь, і кажуть: «Мамо, ти завжди....ти ніколи...» Ніколи не ставайте у захисну поведінку. Треба вислухати. І сказати такі золоті фрази: «Це добре, що ти мені кажеш. Я про це подумаю».
Не потрібно захищатися, навіть якщо ви впевнені у своїй правоті. «Ми маємо якось домовитись». «Давай я поясню». «Я хочу тебе почути» – це правильна риторика.