Чарівний серпень, що поважно ходить по землі, несе нам чудові свята — три Спаси: медовий, яблучний та горіховий. Цю неповторну глибинну гармонійну атмосферу наближення свят ми змогли відчути, завітавши до сім’ї Валентини Іванівни Пересунько та Володимира Олексійовича Нараєвського в село Соболівку. До людей, у яких любов, доброта та повага червоною ниткою переплітають їхнє життя. А їхній сімейний сад наповнений спасівськими ароматами і меду, і яблук, і горіхів.
Головне — лад у родині
Володимир Олексійович та Валентини Іванівна ― люди, за плечима у яких тривале сімейне життя у першому шлюбі. Понад десять років тому їхні долі стали схожими, бо обоє втратили свої половинки. Та життя продовжувалось, і згодом, відчуваючи справжні почуття один до одного, вони об’єднались у сім’ю і вже сім років разом. Щасливі, окрилені, натхненні.
Володимир все життя мріяв про дітей, та Бог не посилав. А тут, зустрівши Валентину, у якої після смерті чоловіка залишилось на вихованні трійко діточок, отримав одразу двох синів і дочку. Оселившись у будинку Володимира, Валентина стала в ньому повноправною господинею.
В селі без господарства не прожити, тож подружжя обзавелося ним, а ще – мають пасіку. Їхнє обійстя потопає в зелені та квітах і нагадує невеличкий райський куточок. Посеред садка ― велика альтанка, де щовечора їхня сім’я за чашечкою ароматного чаю з медом ділиться враженнями від подій, що відбулися, планує день наступний, збирається за святковим обідом з дітьми, коли ті приїжджають у гості.
― Як же Ви встигаєте упоруватись з таким величезним господарством? ― запитую я Валентину Іванівну, ― адже на Ваших плечах і все село (вже третю каденцію поспіль Валентина Пересунько обій-має посаду сільського голови) і такий величезний об’єм роботи в домашньому господарстві.
― Коли в тебе в сім’ї все ладиться, коли в домі злагода, любов і порядок, то будь-яка робота просто горить у руках. Ми ж з чоловіком усю роботу виконуємо разом. І відпочиваємо теж разом.
У вихідний Володя старається знайти годинку-другу, щоб сходити на сільський ставок порибалити. Це його захоплення ще з юності. Я ніколи не заперечую, бо знаю, що для чоловіка ― це найкращий відпочинок.
На пасіці черпає натхнення
В господарстві подружжя Валентини Пересунько та Володимира Нараєвського є ще одне джерело натхнення ― пасіка. Бджоли ― віддушина Володимира Олексійовича. За сім років спільного життя він і Валентині Іванівні прищепив велику любов до бджіл ― цієї особливо розумної цивілізації.
― Ще з дитинства я бігав хлопчаком до знайомого пасічника, далекого родича ― діда Пилипа,― він мене завжди пригощав білим хлібом з медом. Цей неповторний смак я й досі пам’ятаю,― розповідає господар. ― А вже згодом справжню любов до цих надзвичайно розумних істот прививав мені наш колгоспний пасічник ― дід Максим, як його всі називали, в нього я почерпнув дуже багато. Завжди приходив на колгоспну пасіку, розпитував у нього що і як робити. А перший свій вулик і першого роя я купив тридцять років тому. Згодом збільшив пасіку до 10 вуликів...
Щоб робота надихала
Подружжя вважає, шо кожна робота, яку виконуєш, повинна надихати тебе, приносити не лише якісь матеріальні результати, а, в першу чергу, моральне задоволення. У бджільництві треба не просто знати всі тонкощі цієї роботи, а любити бджіл, бо вони, справді, маленька розумна цивілізація.
― Коли до нас на веранду залітає бджола, Володя з такою ніжністю бере її на долоню, обдивляється з усіх боків і лише потім випускає надвір, ― розповідає Валентина Іванівна. ― Я теж багато чого навчилась у свого чоловіка ― виймати рамки, розрізати їх, допомагаю качати мед.
Згадую, як у перші роки нашого спільного життя чоловік якось попросив мене підлити бджолам води. Я так різко линула її в посудину, з якої бджоли напувалися, що кілька бджілок аж втопилися в ній. Володя, побачивши це, акуратно повиймав їх із води, обдув кожну бджілочку на долоні, і повисаджував на край посуду. А потім показав, як правильно потрібно підливати їм воду: дуже обережно, щоб не хлюпнути на них і не злякати. Я цей урок запам’ятала на все життя.
Серпень ― найвідповідальніша пора для бджолярів. Від робіт, виконаних пасічником в цей період, залежатимуть якість майбутньої зимівлі бджіл та сила їхніх сімей навесні. Тож нині увесь свій вільний час Володимир Олексійович проводить біля своїх бджілок, дружина допомагає йому.
А у вихідні та свята чекають вони на своїх діток – Наталю, Віктора та Олександра, щоб разом зібратися за родинним столом, ділитись радощами і турботами, пригощатимуться запашним медом із власного бджолиного господарства.
Тож хочеться, щоб ці люди, які знайшли один одного в осінню пору життя, насолоджувались своїм щастям ще довго-довго, щоб життя їхнє було солодшим за цей спасівський мед.
Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора)