Дзвенить над виднокругом лункий ранок. Тількино зійшло сонце і тепер дарує світу свої перші промінці. У ясному блакитному небі літають птахи, а вітер розносить довкруги їхні веселі пісні. Стиха шепоче очерет над річкою свою одвічну пісеньку. Навколо вирує життя.
Вибігаю з хати. Босими ногами збиваю росу з споришевої стежки. Маленькі краплинки роси підлітають у повітря, зблиснувши на сонці діамантами, і на мить відображають у собі весь світ.
Падаю в густу високу траву. Тут своя екосистема: бігають мурахи, метушаться якісь маленькі чорненькі жучки, по стеблинці повільно повзе сонечко. Ось на маленьку ромашку сіла бджілка-трудівниця. Раптом відчуваю біль — це мене вкусила мурашка. Намагаюся зрозуміти цей болючий натяк. Це звучить приблизно так: «Розляглась тут, сонна муха! Сама нічого корисного не робить, ще й нам заважає». Сміючись, встаю і прямую до річки.
Як приємно побовтати ногами в холодній чистій воді! Поряд на камінці сидить зелена жабка і з цікавістю поглядає на мене. Тут всюди панує гармонія і мимоволі, відчуваєш себе щасливим дитям природи. В такі моменти мені боляче думати про те, що десь у цей час людиною наноситься непоправна шкода матінці-природі. І такі от думки саме напливають.
Людино! Взагалі, ти людина, чи дикий звір, який підпорядковується лише власним інстинктам? Людино! Уяви собі, що кожен рік згорають тисячі гектарів лісу внаслідок кинутого недопалка чи шматка скла! Людино! Уяви собі плаваючий острів зі сміття в Атлантичному океані, який своїми розмірами перевищує навіть острів Гренландію! Людино! Ти можеш уявити собі тисячі тонн хімічних відходів, які щороку виливають в річки? А тепер людино, уяви звірів, птахів, земноводних, які гинуть в страшних муках завдяки пожежам, хімікатам, відходам, якими ти старанно обдаровуєш довкілля. А уяви, скільки лиха приносить збройні конфлікти і терористичні акти! Спалена, спаплюжена земля, людські жертви... Скільки шкоди приносить всього один вибух атомної бомби! Згадай, людино, якою раною для всієї планети стали вибухи на Чорнобильській АЕС, на Фукусімі. А все через твою байдужість і необачність!
Спинись! Спинись, людино! Допоки? Допоки ти будеш нищити та мучити землю, на якій народився,по якій вперше пробіг малими босими ноженятами. Спинись, не вбий! Невже ти зміг би спричинити біль своїй матусі чи дитині?
Спинись людино... Вийди в чисте широке поле, подивися на безхмарне небо, вдихни чисте повітря. Прислухайся до співу птахів, шелесту листя... Згадай як пахло в дитинстві сіно, яким смачним було свіже парне молоко і рум’яні бабусині пиріжки. Згадай, як пахли квіти, подаровані дорогою людиною, згадай, який був ясний місяць і світлі зорі. І нехай рука твоя не підніметься кинути недопалок, сміття. Якщо ти власник заводу, не зливай відходи у річку, не забруднюй атмосферу шкідливими газами і димом. Якщо ж ти маєш владу, спрямуй її на охорону природи, бо ти сам є її частиною.
Людино, люби її!
Ганна КОРНІЄНКО, учениця 10 класу Журавського навчально-виховного комплексу.