Свято Купала та Різдва Івана Хрестителя

День літнього сонцестояння — древнє, майже забуте свято, яке щороку відбувається у період із 19 по 23 червня. Приміром, цього року воно припадало на 21 червня. Саме у червні наші далекі предки святкували вінець літа. Це свято було сповнене поклонінням воді, вогню та Сонцю, еротизму і молодечих ігор. Тому християнська церква, яка боролася з усіма місцевими віруваннями, аби хоч якось пригасити ці пишні святкування, встановила свято Івана Хрестителя, або Івана Предтечі, яке святкується 24 червня за старим, а 7 липня — за новим стилем. Проте і це не змогло викоренити з пам’яті народу звичаї та традиції.

За повір’ям, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і розмовляють між собою шелестінням листя. Розмовляють між собою тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Під час цього свята відкриті двері між світами — тоді трапляються чудеса, і дерева, трави, квіти отримують можливість розмовляти, перешіптуватися цілу ніч безперервно, а опівночі, коли скрізь вже горять багаття, в найдальших куточках лісу «відкриваються» рідкісні чарівні трави, які нізащо не знайти в інші дні: плакун, розрив-трава, а папороть випускає свою палаючу квітку, яка може вказати дорогу до скарбів.

На святі люди оперізувались перев’язками з квітів, на голову одягали вінки з трав, складали і водили хороводи, співали пісні, а старі добували з дерев живий вогонь і розпалювали багаття з жертовних трав. В середину багаття ставили жердину з укріпленим на ній палаючим колесом — символом сонця. Над вогнищами матері спалювали сорочки хворих дітей, вважаючи, що від цього хвороби зникнуть. Після цього стрибали через вогнище і відразу кидалися в воду.

Василь Скуратівський у книзі «Місяцелік» пише, що Купала — це давнє язичницьке свято краси, молодості й самоочищення. З цим пов’язані цікаві обрядодійства біля води, які влаштовувала молодь у ніч із 6 на 7 липня за новим стилем. Хлопці готували вогнище, а дівчата вбирали марену — живу гілку. З настанням сутінків парубки підпалювали ватру, через яку попарно перестрибували. Натомість юнки топили Марену, яка символізувала русалку, і пускали на воду віночки, завбачуючи своє майбутнє подружнє життя. Вважалося, що якщо вінок пристав до ближнього берега — доля ощасливить подружнім життям у рідному селі, коли одпливав на протилежний бік — прийдуть свати із сусіднього, а якщо крутиться на місці — мусиш ще побути в дівках.

Купатися у цей день у більшості регіонів не радили. Дехто вірив, що у водяника у цей день іменини, а тому не варто його турбувати. А ось обливатися водою — залюбки.

ДЖЕРЕЛО: www.pravda.lutsk.ua