У далекому 2014 році, коли в країні почалася війна, українці не були готовими до такого жорстокого потрясіння. Армія була не надто боєздатною та екіпірованою. Та все ж, ці події ненадовго вибили з колії людей, які вже пережили кілька революцій. Вже тоді існували волонтерські рухи, які допомагали втримати країну. Тому з початком війни небайдужі люди взялися допомагати військовим, збираючи по копійці великі суми та відправляючи автобус за автобусом зі спорядженням та харчами.
«Шполяночка+», з’ясовувала, як у громаді працюють волонтери та що змінилося після початку відкритої агресії росії.
Шполянські волонтери в один голос кажуть, що різниця значна, якщо порівнювати із попередніми роками АТО та ООС. Допомогти одному конкретному військовому стало значно дорожче. Водночас, пересічні шполяни постійно доводять, що допомагали й допомагатимуть надалі. Зараз часто можна почути, що люди втомилися від війни. Та досвід показує, що хоча і втомилися, але не здалися.
Леся Осадчук, директорка комунального закладу «Центр культури і дозвілля» Шполянської міської ради, на базі якого діє нині Центр гуманітарної допомоги, зізнається, що дехто перестав боятися і не надто переймається потребами військових. Та все одно таких, на щастя, меншість. Із жінкою спілкуємося телефоном. У цей час, разом із іншими волонтерами, плете маскувальну сітку.
– Коли я організовую збір, то знаю, до кого можу звернутися і хто мені не відмовить, – каже Леся, ставить телефон на гучний зв'язок, аби продовжувати плести. – Наприклад, ось на плетінні маскувальних сіток працюють працівники філій, переселенці і навіть діти відгукуються, аби допомогти. У нас все злагоджено. Звичайно, я чекаю підтримки від людей, але основна маса – ті, на кого я завжди можу розраховувати і вони мене не підведуть. Адже якби я сиділа й чекала, що хтось принесе мені чи не принесе, ми б давно вже закрилися. Мабуть, ще через 6 місяців після початку вторгнення. Та, на жаль, певна кількість населення адаптується і звикає до того, що війна. Тобто, в декого шок минув. Але, звичайно, далеко не у всіх. Жодного разу ще такого не було, що я оголосила збір і ніхто нічого не приніс. Горе дуже гарно об’єднує людей. Багато долучаються і допомагають. От у мене ситуація: потрібно відправляти машину і не вистачає маскувальних сіток. Я написала в групу переселенців. І вже за годину прийшли троє охочих допомогти. І так завжди.
Іноді волонтерів звинувачують у нібито присвоєнні грошей чи продуктів, які дають люди.
– Доводилося і мені таке чути, – сміється жінка. – Наприклад, що продаємо крупи і все інше. Я до такого ставлюся з посмішкою. Ті, в кого є «клепка» в голові, такого не скаже. А язик без кісток може говорити, що завгодно. Кожен судить по собі. Мені нічого боятися, бо за всю роботу обов’язково звітую. Все є в актах: скільки видано на ВПО, скільки на захисників і скільки й чого надійшло.
Потреби у військових постійно змінюються. Те, що необхідно було захисникам у 2014 році, вони наразі мають часто і без сторонньої допомоги. Але, звичайно, список необхідних речей й нині залишається, і в цьому допомагають звичайні шполяни та волонтери.
– Потреби завжди різняться і про деякі речі розголошувати ми не можемо, – пояснює Леся Осадчук. – Дякувати Богу, це вже не 2014-ий рік, і хлопці забезпечені. І я дуже рада, коли вони кажуть: «Лесю, у нас є». А от вареників чи пиріжків військові завжди чекають. Що б вони там не мали, а завжди хочеться домашнього. Стосовно переселенців, дуже гарно допомагає міська рада. Раніше приходили різні гуманітарні допомоги, але наразі це поки призупинилося.
Відома не лише на Шполянщині, а й далеко за її межами волонтерка Лілія Усик підтверджує, що активність і згуртованість шполян після повномасштабного вторгнення феноменально зросла.
– Допомога від людей точно не зменшилася. При цьому вона трохи зменшилась від підприємців, розповідає Лілія. – У всякому разі, це в моєму випадку. Я маю більше допомоги від простих людей. І ця підтримка потужніша, ніж у 2014-ому році. Тоді було просто модно допомагати. Кожен фермер, політичний діяч намагався щось дати на АТО. Зараз одиниці з крупних бізнесменів надають підтримку. Приблизно із 2020 по 2022 рік було затишшя в плані допомоги. На пальцях руки можна було перерахувати тих, хто не зупинився. Хоча й потреб було менше. Ті запити, які приходили, ми спокійно закривали. З початком повномасштабного вторгнення перші дні були в хаосі. Та потім заспокоїлися і почали масово допомагати. За минулий рік у мене через рахунок пройшло 6,5 мільйона гривень. А ще ж були люди, які напряму оплачували необхідне. І в цю суму не входить, що через мене людина передала, наприклад, якусь бензопилку чи ще щось. Із цієї суми, приблизно пів мільйона надали крупні підприємці. Решта 6 мільйонів – донати по 5, 10 і до 1000 гривень. За останні півтора місяця ми встигли зібрати вже 2 мільйони.
Нинішня війна кардинально відрізняється від тієї, що була раніше. Тому навіть ті шестизначні цифри не означають, що кожен шполянин, який нині на фронті, миттєво матиме від волонтерів все, чого потребує.
– Це дорога війна. Купуємо багато машин, тепловізорів, – продовжує волонтерка. – У 2014 році мені солдат обходився у 20 тисяч гривень на рік. Зараз же один солдат – це мінімум 60–65 тисяч. Стільки коштує хороший тепловізор. А ще ж військовому може бути потрібен генератор, автомобіль або все разом. Це все купуємо завдяки саме тим маленьким донатам. І в основному, коштами допомагають шполяни або вихідці зі Шполянщини. Немає переказів киян чи львів’ян. Ще з десяток людей донатять з інших країн. Пенсіонери, медики, вчителі – ці люди на кожен збір дають хто скільки може. Матері загиблих військових дуже багато допомагають. Є мама, яка втратила сина. На сьогодні вона переказала близько 700 тисяч гривень на автомобілі, на тепловізори. Є мама, яка купує різні товари, які загалом теж коштують досить великих грошей. Вона закриває певні мої питання. І це не рідкість. Одні матері щось в’яжуть, інші щось печуть і також купують різні товари. Передають необхідні речі побратимам своїх дітей. Мами наших солдатів неймовірні.
Активність людей пояснюється не лише бажанням підтримати захисників, а й значно більшою довірою до тих, хто витрачає свій час та нерви, аби дістати й передати необхідні речі.
– Довіра до волонтерів зросла, – переконана Лілія. – У 2014-ому році балачок, що ми купуємо собі палаци, було більше, і менше людей долучалися до зборів. Тоді моєю опорою були фермери. Зараз опора – звичайні люди. Написала, що треба хліба – забезпечили ним. Написала, що треба серветки чи щось пораненим – завалили. Кожен відгукується і це неймовірний феномен. Я дуже приємно вражена шполянами. Одна людина розказала: «В мене гроші є, щоб оплатити комунальні послуги і щось ще, і є гроші, щоб оплатити Лілії, якщо в неї надзвичайна подія. А якщо Ліля плаче, то згрібаю все і віддаю на донат». Ось за попередню поїздку ми відвезли 4 машини і 5 тепловізорів. Це страшна сума, якщо перевести в гроші. Але ж люди допомогли за тиждень це все зібрати. І я розумію, що все точно не даремно. Бо коли хлопці пишуть, мовляв, якби не тепловізор, нас би вже не було, переконуєшся в цьому.
Наразі Лілія Усик збирає кошти на автівку для військових. Нерідко жінка мусить позичати кошти під ці потреби, аби транспорт якнайшвидше був відправлений на фронт. Вже потім волонтерка просить небайдужих закрити цей борг.
Голова Звенигородської районної ради Сергій Струк задоволений роботою громад на підтримку переселенців та ЗСУ.
– Співпраця між громадами у воєнний час це новий досвід, – каже Сергій Михайлович. – І вона аж ніяк не зменшилася. Всі долучаються. У Шполянській громаді у нас теж були певні проєкти. Працюємо і по переселенцях разом і гуртуємося, коли військовим треба допомогти. Не скажу, що наші люди виснажилися чи не мають бажання допомагати. І немає такого, що допомагаємо тільки своїм військовим, із конкретних громад. Ніхто не питає прізвищ, бо розуміють, що це все на спільне благо. Тому ось цей досвід по згуртуванню всіх 17 громад нашого району, сподіваюся, буде і після війни. Ми бачимо, що все вдається. І саме тому країна стоїть і буде стояти.
Майже щотижня міський голова Шполи Сергій Кравченко звітує про відправлені на потреби військових автівки, маскувальні сітки, смаколики, необхідні у побуті речі, медичні засоби та багато чого іншого. Шполяни не пропускають повз вуха прохання вчергове згуртуватися і підтримати захисників. Кожен розуміє, що Україна обов’язково переможе, але лише коли в армії є надійна опора в тилу.