Шполянка Сніжана Артеменко - фармацевт за освітою, майстриня за покликанням. Уже понад двадцять років вона працює в аптеці, але справжній спокій і гармонію знаходить у творчості - тче, плете бісером, створює унікальні прикраси та відроджує давні українські ремесла.
Журналісти Шполяночки дізнавалися про її шлях до майстерності, любов до українських традицій та чому іноді в рідній Шполі на її роботи дивляться зі здивуванням.
З дитинства Сніжана відчувала потяг до мистецтва. У її родині завжди цінували ручну працю, красу й гармонію, створену власними руками.
«Мої батьки творчі, і бабуся теж. Особливо мене захоплювало ткацтво, бо у бабусі був ткацький верстат. Я бачила, як вона на ньому працює - ткала ряднини на підлогу, покривала на ліжка. Це все треба було розкладати, засновувати - не один день робилося. Мені це дуже подобалося», - згадує майстриня.
Любов до створення чогось гарного супроводжує її протягом усього життя.
«Не можу сказати, що вишиваю великі гобелени чи займаюся чимось масштабним. Я роблю маленькі речі для душі - картину на стіну, шкарпетки, шарфи, берети. Все потрошку», - усміхається Сніжана.
Коли в Україну прийшла війна, як і багато інших, вона шукала способи знайти внутрішній спокій.
«Малювала картини за номерами. Зараз усі шукають, як заспокоїтися: хтось прибирає, хтось готує, а я знаходжу рівновагу у творчості», - розповідає Сніжана.
З часом її інтерес до ручної праці лише зростав. В інтернеті Сніжана почала шукати нові напрямки, зберігала фото, надихалася роботами майстрів.
"Я зберігала скріншоти картинок і думала: от колись щось зроблю. І мені якось потрапив на очі курс із бісероплетіння за смішні гроші. Там навчали виготовляти велику прозору кризу. Я придбала курс, але відклала - бо треба було ще купити бісер, а він зовсім не дешевий», - ділиться вона.
Справжнім відкриттям для майстрині стало ткацтво.
«У Вінниці є центр ткацтва. Там дівчата зробили чудовий онлайн-курс, дуже зрозумілий. І це - любов, магія. То був курс про крайки - ткані пояси, які колись носили наші предки. Це традиція, наше коріння. І мені захотілося спробувати», - розповідає Сніжана.
Ткацтво, каже вона, виявилося не з легких, проте неймовірно захопливим заняттям.
«Потрібні уважність і концентрація, усе має бути рівномірно. Спочатку я думала, що потрібен справжній верстат, а виявилося - достатньо бердечка, дощечки з прорізами, куди заправляються нитки. Раніше їх робили з дерева, прикрашали малюнками й передавали від матері до доньки. Тепер виготовляють і з пластику, і на 3D-принтерах. Я замовила собі кілька - з написами та ініціалами. Так приємніше працювати».
Нині Сніжана вже опанувала кілька технік - набірне ткацтво, полтавську килимову крайку, а тепер мріє спробувати перебірне.
«Є куди розвиватися, рости, пробувати. Але, звісно, не всі захоплюються традиційними ремеслами. Це не те, що носиш щодня, але воно має свою душу», - зазначає майстриня.
Бісероплетіння стало для неї сучасним і практичним способом самовираження.
«Кожна дівчина може вдягнути прикрасу до будь-якого одягу, навіть спортивного. Я пройшла курс у майстрині Олі Бондар - вона навчала основам бісероплетіння та створенню власних схем. Я не люблю копіювати - завжди роблю щось своє», - каже Сніжана.
Спочатку вона створювала прикраси для себе, доньки й подруг, але згодом її роботи почали викликати зацікавлення й поза колом близьких.
«Нещодавно завершила велику традиційну прикрасу з Гуцульщини та Львівщини - “Прозору кризу”. Вона вийшла чудовою, я дуже задоволена результатом», - ділиться жінка.
Та найбільше цінують її роботи поза межами рідного міста.
«У Львові, Ужгороді це сприймають із захопленням. Тут, у Шполі, іноді дивляться, наче ти з іншої планети. Ми просто не звикли. А дарма - це гарно, модно, українське. Наші предки носили прикраси щодня - простіші на будні, вишукані на свята», - говорить Сніжана.
Про бісер вона розповідає з особливим теплом.
«Бісер - це ювелірне скло. Майстрині купують чеський або японський, і він дорогий. Це кропітка праця, на яку йдуть дні. Тому прикраси мають свою ціну. Так само і ткацтво: натуральна бавовна, терпіння, час», - пояснює майстриня.
У планах жінки - ще більше творчих експериментів і нових напрямків.
«Хочу робити одяг із бісеру, прикраси на голову, поєднувати бісер і ткацтво. У нас на Черкащині є така прикраса, як чільце - дуже гарна. Просто не вистачає часу. Але мрію навчитися робити це майстерно», - каже вона.
Попри щільний графік роботи, Сніжана завжди знаходить час для родини. Її восьмирічна донька зростає у творчій атмосфері.
«Вона займається співами, танцями, фортепіано, англійською. Іноді каже: “Мамо, зроби мені прикрасу на день народження”. Я роблю - і вона бачить приклад. Колись і в неї це проросте», - усміхається жінка.
Для Сніжани українські традиції - не просто ремесло, а частина національної ідентичності.
«Головне - ростити в дітях українців, розповідати про традиції, мову, культуру. Якщо виховати правильно, вони самі тягнутимуться до цього. Бо крім нас ніхто цього не зробить. Ми багато втратили, і тепер маємо відновлювати», - підсумувала майстриня.
Молодець.Так тримати .Натхнення та здоров’я.