Знаю, у нашому місті і навколо нього є щирі, душевні і добрі люди. Щоб ви не сумнівалися, я переконаю, розповівши історію про порятунок собачої сімейки, – поділилася в групі «Шпола. Захист тварин» Фотина Вітрило.
Отож, десь місяців зо два тому (а це вже була зима) хтось не дуже добрий (м’яко кажучи), викинув біля лісу собаку із трьома цуценятами. Це край Дар’ївського лісу, кінець Шполи, по дорозі в напрямку на Скотареве.
Мій син Микола проїжджав повз і помітив тих бідолах. Та все не міг забути про них удома, тому взяв якийсь харч, та й повіз погодувати. Як з’ясувалося, з трьох собачат залишилось двоє, третій цуцик лежав на шляху, збитий автівкою. Інші перелякано ховались між деревами, але їсти хотілось, тому далеко не втікали. Додому забрати ми їх не могли ніяк. Собак удома вже було троє, теж врятованих свого часу.
Отож, Микола зробив дві будки і доставив їх собачатам, щоб вони могли ховатись від дощу та холоду. Кмітливі тваринки відразу зрозуміли, що то їхнє житло, і були, мабуть, раді, бо поховались туди після підвечірку.
Зима тим часом продовжувалась, але сита тварина в будці не замерзне. Крім того, ми помітили, що автівки, проїжджаючи повз цей «парк», почали часто зупинятись і люди виносили їжу для собачат. Були сліди якоїсь людини, що теж приносила їм харчі ще із самого початку. Ми пораділи, що наші підопічні не голодуватимуть, хоть і наближались морози.
Невдовзі до компанії Жульки, Рижика і Біляночки (так ми їх назвали), прибрела чужа собачка, сіра і дуже худа. Вона аж хиталася від голоду. А на шматок хліба накинулась, наче місяць нічого не їла. Для Сірої цуцки теж привезли будку. Адже шкода неймовірно, коли страждають беззахисні істоти.
У лютому я написала підприємцю Максиму Доценку, що під нашою волонтерською опікою знаходяться ось такі собачки і попросила допомогти їх прилаштувати в сім’ї. Максим відразу відгукнувся і пообіцяв зробити все, що в його силах. Адже він з дружиною Юлею теж піклуються про тварин, годують безпритульних, допомагають, чим можуть.
Через кілька днів і справді знайшлися добрі руки для Рижика. Його взяв собі додому міський голова Сергій Кравченко. Ми сподівалися, що для інших теж знайдуться домівки.
Але... не хотілось, ой, як не хотілось би такого писати для людей... але я мушу написати, бо правда страшна, реальність буває неочікувано жорстокою, і серед нас живе мразота, яка усміхається в очі, а за спиною робить злочин.
27 лютого Коля повіз їжу собачкам, але... там було порожньо. Тільки в одній будці лежала мертва Сіра. Біля неї — шмат вареної ковбаси (ніби виблюваний). Жульки і Біляночки не було.
1 березня поодаль знайшли труп маленької Біляночки, а поряд теж залишки ковбаси. Жульки не знайшли досі. Припускаю, що вона забігла десь далеко, втікаючи від болю, що завдав їм отруювач. Підозрювати не знаю кого...
Написала заяву в поліцію. Адже в нас є закон, який захищає права тварин, в тому числі безпритульних. А ці знаходились під волонтерською опікою.
Якщо отруювач читає цю розповідь, то нехай не радіє, бо навіть якщо його не знайде поліція, то знайде закон карми, тим паче, що багато людей бажає йому того ж самого, що він зробив невинним душам собачим... бо то душі янголів, останні, що залишились на землі поряд з людиною.
Друзі, якщо ви помітили десь жорстоке поводження з тваринами, не мовчіть. Бо мовчати — це співучасть, не забувайте, що є закон, який захищає тварин.
Цивілізованість суспільства визначається в великій мірі тим фактом, як люди поводяться з тваринами.