Учасник АТО Віктор САВЧУК: «Не вірте тим, хто каже, що на війні не страшно. Просто перебуваючи під кулями, повністю змінюється погляд на життя»

Днями до рідної домівки на тритижневу відпустку прибув учасник антитерористичної операції, військовий доброволець зі Шполи, член Народної ради Віктор Савчук. Минулої неділі Віктор Васильович, зустрівшись з місцевими побратимами-однодумцями, розповідав про свою участь в утриманні гори Карачун та визволенні від терористів міст Словянська та Краматорська.

Віктор Савчук був активним учасником подій на Євромайдані з листопада 2013-го по березень 2014 року. Після того, як на сході України розгорівся військовий конфлікт, він рішуче пішов добровольцем на війну з агресором. Мобілізовані майданівці були відправлені на тренувальну базу Національної Гвардії в Нові Петрівці, де вони пройшли серйозну військову підготовку, яка тривала три тижні. Потім вони приєдналися до процесу звільнення Донецького і Луганського регіонів.

Віктор Савчук у складі Уманського взводу брав участь у бойових діях на горі Карачун у Слов’янську, володів усіма видами зброї.

— Серед нас побутував високий бойових дух, бо всі ми, бойові побратими, прийшли сюди добровольцями, нас спонукала до цього національна ідея, — розповідає Віктор Васильвоич. — Пережили багато обстрілів зі сторони ворога, на очах загинуло багато товаришів — наскільки це боляче важко передати словами… ось тільки-но з хлопцями говорили, а через декілька хвилин 9 осіб убило ворожим ПЗРК…

Військові на горі Карачун потерпали від нестачі води. За нею доводилося їздити через зону обстрілу бойовиків щодня. Добровольці знайшли фахівців, які пробурили для військових свердловину.Важкий ґрунт, багато каменів, порожнечі і печери... Крім активістів і самих майстрів, вже ніхто не вірив в успіх, як раптом з’явилася довгождана вода! А раніше бійці збирали дощову воду, за словами пана Віктора, доводилося з калюж пити.

Щодня п’ять годин стояли на постах, а шість відпочивали. Особливо важко було стояти вночі, коли нічого не видно і небезпека може виникнути в будь-яку секунду. Віктор був ініціатором риття глибоких окопів, в яких порятовано було не одне життя під час ворожого артилерійського обстрілу. Оголошувалося два види тривоги: коли починався обстріл і під час лобової атаки.

— Усе трималося в основному на волонтерах, які уміло пробиралися до військових і привозили все необхідне, — продовжує розповідь пан Віктор. —Держава нас забезпечила лише зброєю 60-70-х років, воювали в бронежилетах, але без касок. Бронежилет я купив собі сам. У нас навіть не було офіцерського командування, самоорганізовувались і керували боями самі, були серед нас досвідчені спецназівці та військові, професійні артилеристи, також з нами був постійно монах отець Макарій, який постійно молився за нас і за Україну. Усі воювали, захищаючи свою землю від окупанта, без заохочень і не заради якихось привілеїв, зарплату ми отримали символічну — в сумі 1200 грн. Ні один не написав рапорт і не втік, відступати не було куди. У день визволення, коли йшла колона ворожих танків, то земля двигтіла. Ворог не знав, скільки нас знаходиться на горі, тому ми змогли її утримати і повністю розгромити ту колону, після чого були визволені Слов’янськ і Краматорськ. Допомагали нам ще й місцеві жителі, видавали терористів. Один дід, прикинувшись напівдурнем, об’їздив всі околиці і привіз на блок-пост карту з позначками локалізації ворога, зробив це професійно, оскільки був колись військовим.

За декілька тижнів до визволення на гору Карачун прибув до свого приятеля сільський голова села Товмач Сергій Коваль, який привіз автомобілем допомогу військовим. Так сталося, що на місці події він вирішив залишитися і взяти участь у бойових діях. Отож іще одному нашому землякові, батькові чотирьох дітей, довелося стати визволителем Слов’янська. На очах Віктора і Сергія падала телевізійна вежа, про яку сповіщали не один раз засоби масової інформації.

— Не знаю, що іще в житті так вразило мене, як оце видовище, — каже пан Коваль. — Цю вежу так склало, що якби й хотіли навмисно, не змогли б — вона не пошкодила жодного приміщення, ніхто не постраждав. Навіть туалет залишився неушкодженим. Відчувалося, що саме небо захищало нас…

За три тижні Віктор Савчук відбуде в іншу гарячу точку на захист своєї землі. Як ніхто мріє про те, щоб Україна отримала перемогу над новітніми загарбниками і стала на шлях процвітання. Адже в нього підростає два сини — майбутні патріоти і відважні захисники, продовжувачі козацького роду.

На зустрічі побувала Ганна ШВЕЦЬ