Льотчика Івана Даценка вважали загиблим на війні, але багато років по тому він знайшовся в північноамериканському племені могавків під ім’ям Пронизуючий Вогонь...
До 1943 року Іван Іванович Даценко здійснив понад 200 бойових вильотів на бомбардування ворожих об'єктів. Але завдання, яке льотчик отримав у середині квітня 1944 року, стало для нього останнім. Понад 20 років вважалося, що Даценко загинув при виконанні завдання, але на ділі все виявилося інакше.
У ніч на 18 квітня 1944 року екіпаж Даценка отримав завдання — вирушити на залізничну станцію Львів-2, яка перебувала в руках противника. Іван Іванович готувався до виконання основного завдання. Але його літак потрапив у промені прожекторів, і зенітки супротивника відкрили вогонь ...
Коли відгриміла війна, рідна сестра героя намагалася його відшукати. Вона вірила, що брат зумів вижити тієї ночі. До того ж похоронка на його ім'я так і не приходила. Замість неї — скупа виписка з наказу головного управління кадрів, де йшлося, що Даценко просто «не повернувся з бойового завдання». Колишні товариші по службі теж стверджували, що на місці падіння крилатої машини вони бачили парашут.
До 90-х років минулого століття родичам Даценка так нічого конкретного дізнатися не вдалося. І ось одна із полтавських газет опублікувала передрук інтерв'ю зі знаменитим танцюристом Махмудом Есамбаєвим. У ньому він розповідав про своє перебування в Канаді.
Надворі 1967 рік. Есамбаєв прибув до Канади в складі делегації на виставку «Експо-67» для участі у святковій програмі. Танці Есамбаєва справили надзвичайний фурор. Навіть прем'єр-міністр Канади Лестер Пірсон був так вражений, що особисто підійшов до радянського танцюриста і заявив, що готовий виконати будь-яке його бажання. Той попросив відвезти його в індіанську резервацію, щоб побачити національні танці аборигенів.
Незабаром резервація, де жило одне з племен ірокезів (могавків), всім складом зустрічала делегацію. Після представлення до Есамбаєва підійшов вождь — високий, в строкатому головному уборі з пір'я і з прикрашеним обличчям, він привітав танцюриста та запросив до себе в хатину. Махмуд Алісултанович думав, що їх супроводжуватиме перекладач, але з'ясувалося, що індіанський вождь прекрасно розмовляє українською та російською мовами. Одне лише вітання «Здоровенькі були!» викликало здивування.
У хатині дружина вождя (до речі, корінна індіанка) гостинно всіх пригощала. Вождь спочатку заспівав «Розпрягайте, хлопці, коней», а потім розповів свою історію. Виявилося, що він — Іван Іванович Даценко, Герой Радянського Союзу. Волею випадку його занесло до індіанців, з якими він і залишився. Вони дали йому «справжнє» ім'я — Пронизуючий Вогонь, а також офіційне — Джон Маккомбера. А вождем він став просто — одружився з дочкою тодішнього вождя племені (синів у нього не було).
На прощання Пронизуючий Вогонь попросив Есамбаєва надіслати йому фотографії його малої батьківщини — села Чернечий Яр і самої Полтавщини.
У селі Чернечий Яр про Івана Івановича знають всі. І ніхто не сумнівається, що їхній односелець і індіанський вождь — це одне і те ж обличчя. А полтавські краєзнавці ось уже кілька десятиліть намагаються з'ясувати, яким же чином Даценко опинився за океаном. Але відповіді на це питання немає. Таємниця появи українського вождя у індіанців досі залишається нерозкритою.
Лариса БАЧИНСЬКА