«Шполяночка+» неодноразово на своїх шпальтах порушувала тему долі дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, із неблагополучних сімей. Держава нині поступово переформатовує свою політику стосовно цієї категорії дітей, намагаючись перейняти ефективніший досвід їх соціальної адаптації. Відтепер більше уваги приділяють усиновленню, створенню будинків сімейного типу, прийомних сімей. Адже саме в атмосфері родини, де дитину люблять і щиро піклуються про неї, вона зможе повноцінно жити і рости.
Але чи збільшилося за останні років десять число прийомних сімей на Шполянщині? Ні, не збільшилося. Бажаючих взяти на себе таку відповідальність, майже немає. Але серед тих декількох прийомних сімей, що створені на власному ентузіазмі й існують, усіх можна називати героями-подвижниками, адже віддають своїм прийомним діткам всю свою любов і енергію, заради них живуть. Не раз ми переконувалися в цьому, відвідуючи ці сім’ї.
Зокрема, про маму дев’ятьох прийомних діток із Сигнаївки Світлану Свиридюк «Шполяночка+» неодноразово писала, неприховано захищаючи її права як людини, яка взяла на себе надзвичайно важливу місію і, на наш погляд, гідно її виконує. У її простому, але такому затишному, будинку завжди гуде, як у вулику. Ось дітки на кухні разом готують солодке печиво, ось ялинку прикрашають, а он найменшенький бешкетує — взув мамині чоботи й нумо до танців.
У Світлани з ранку до вечора вистачає роботи на кухні, у повітці, на городі. Діток вчить мудростям домашнього господарства, а найголовніше — бути дружніми, разом досягати цілей, підтримувати й поважати один одного. Саме це називають родинними цінностями.
Але чомусь представники сільської влади не вважають такий людський вчинок вартим бодай на подяку. Перманентні непорозуміння якось довели до з’ясовування стосунків навіть із телеекранів в одній із всеукраїнських передач. Ніби вже й призабули про ту прикру історію, але знову виникли підстави для протистояння.
Цього разу сільська рада не хоче розглядати звернення Світлани Свиридюк. Справа в тім, що на кутку, де проживає її родина, є великий вигін, де сусіди зазвичай пасуть домашню птицю. Дітям не лише із родини Свиридюк, а й сусідській малечі, дуже хотілося б гратися на цьому місці поряд зі своєю оселею. От і задумала пані Світлана облаштувати на вигоні дитячий майданчик. Для цього потрібний лише формальний дозвіл сільської ради, оскільки земельна ділянка їй належить. Та звернення пані Світлани з невідомих причин вперто ігнорується.
— Це ж гарна ідея — зробити добро для дітей, щоб їм було весело гратися. Але виявляється, що не можна, — розповідає Світланина сусідка Лариса Марчук. — Світлана ж — хороша мати, турботлива, вона не п’є і не курить, всю увагу приділяє дітям. Я не можу зрозуміти, за що до неї таке упереджене ставлення з боку сільради, ця людина заслуговує тільки на повагу.
Сам же сільський голова Сигнаївки Сергій Ошовський написав письмову відповідь пані Світлані, у якій мотивує відмову надати дозвіл для дитячого майданчика на звичайному сільському вигоні тим, що вже на території школи є сучасний ігровий майданчик для дітей всього села, в тому числі і Світланиних.
Однак пані Свиридюк аргументує, що її вулиця знаходиться далеко від школи, і її дітям набагато було б зручніше гратися біля дому.
- Але зась. Моє звернення сесія сільської ради, яка відбулася нещодавно в квітні, навіть не розглянула, хоча й не мала права так чинити. Дати чи не дати дозвіл — це одне, а зовсім не розглядати звернення вони не мають права. Тому я додатково звернулася і до районного керівництва із цим питанням. І приділив мені увагу лише голова Шполянської районної ради Олександр Кузуб. А пан Потапенко звинуватив мене в тому, що я «спекулюю на дітях»! Невже це керівникам такого рівня дозволено так ображати жінок, прийомних матерів?
У свою чергу, коментуючи ситуацію, голова районної ради Олександр Кузуб сказав, що в рамках розгляду звернення пані Свиридюк, особисто візьме участь у наступній сесії Сигнаївської сільської ради, щоб почути бодай якість серйозні аргументи, чому не дають дозволу для дітей з віддаленого кутка на селі встановити ігровий майданчик?
— Я не бачу вагомих причин для відмови у такій благородній ініціативі, — пояснює Олександр Миколайович. — Сподіваюся, що це просто якась особистісна неприязнь, яка не повинна стати на заваді нормальній громадській ідеї.
Марія ОСИКА