28 липня ветерани-моряки відзначатимуть День флоту України. Це свято не омине уваги шполянської спілки моряків, тож хочеться розповісти про одного з них, чия доля тісно пов’язана зі служінням у морі.
Моряк-прикордонник Василь Литвин служив на Балтійському флоті 4,5 роки замість 3-х, як зазвичай, оскільки у післявоєнні роки не вистачало призовників. З дитинства сільський хлопчина з села Грушківка Кам’янського району мріяв про море. Тож, коли у військкоматі запропонували службу у ВМФ, — відразу з радістю погодився.
Спочатку було навчання у латвійському місті Лієпаї, а потім — тривала строкова служба в місті-фортеці Кронштадт. Василь був командиром відділення гідроакустики на протичовновому кораблі. Гідроакустична станція — це вуха військового корабля. Тисячі несподіванок підкидає їй море. То пройде десь косяк риби, то далеко проповзе пароплав, то на глибині причаїться човен. Чий він?
Якщо свій, то про це треба негайно доповісти. А коли чужий? Знову негайна доповідь командиру і контакт, щоб ворог не порушив священні кордони. У рубці гідроакустиків завжди напружена тиша. Затамувавши подих, Василь Литвин зосереджено стежить за приладом. Щось затріщало в навушниках. «Підводний човен», — ясніє чоло матроса, — Курс... Пеленг, — летить у бойову рубку повідомлення. Корабель змінює курс. За кормою виростають султани води...
— Контакт з човном? — запитує командир.
— Є контакт! — відповідає гідроакустик Литвин.
Екіпаж протичовнового корабля виходив на бойові завдання. Іноді тиждень, а то й більше моряки-прикордонники були в морі. Поверталися на базу, з радістю відчували тверду землю під ногами. Короткий відпочинок — і знову в море! Ті, хто проводжали, бажали екіпажу попутного вітру і чистого моря. Десь там, у безмежному просторі, проходить умовна лінія, яка позначає територіальні води держави. А на воді її не знайдеш. Цим іноді користувалися недоброзичливці. В той час завжди відчувалася агресія «холодної війни», яку моряки винесли на своїх плечах. Морські дозорці виявляли ворожі човни, у будь-який час були готові відбити атаку.
Флотська служба нелегка — постійне навчання, напрацювання по бойових завданнях, доведені до автоматизму. Моряк народжується в морі, а служба на флоті — це школа життя. Поряд — бойові друзі-прикордонники, взаємодопомога, моральна підтримка, батьківське піклування командирів. Василеві подобалася специфіка служби. Командування корабля рекомендувало його у вище військове морське училище. Хто служив у ВМФ, любить дисципліну, порядок і охайність. Дідівщини на флоті не було, на прибиранні корабля у суботу задіяні всі, навіть командир. Служили на совість, відчували велику відповідальність. Комендант Кронштадту — закритого північного міста-фортеці, Микола Катеринков слідкував за порядком, безпекою, не любив випивох, тому, коли ходили у звільнення, на вулицях було багато патрулів. У звільнення ходили нечасто. Суворе північне місто не мало розважальних закладів, моряки ходили в кіно, на каток — основне місце відпочинку кронштадтської молоді.
У вільний час Василь багато читав, був дописувачем газет, зокрема «На страже Балтики». І про службу гідроакустика, командиром якого він був, також писала місцева преса. Запам’яталися вибори — як моряки-прикордонники довго добиралися криголамом із виборчими скриньками на острови.
Василь Литвин вдячний долі, що служив на флоті. Морська стихія, манлива сила моря, світ незвіданого і суворого назавжди заполонили його. Усе життя береже альбом фотографій з Балтики. Після строкової служби Василь Прокопович закінчив Харківський юридичний інститут. Розпочинав роботу у Тальнівському райсуді. Протягом десяти років був головою Шполянського ра-йонного суду. Потім, до виходу на заслужений відпочинок, працював головою райсуду у м. Южноукраїнськ Миколаївської області.
Василь Прокопович Литвин — ветеран праці, має 43 роки трудового стажу, з них 30 років суддівського. Удостоєний високого звання — заслужений юрист України. У 2004 році його ім’я занесене до книги «Хто є хто в Україні».
Нині Василь Литвин проживає у Шполі, бере активну участь у діяльності місцевої спілки моряків Шполянщини. Людина з багатим життєвим досвідом, небайдужа до життя громади і своєї країни, на все має власну думку. Він щиро вболіває за долю України у нинішній непростий час. Мріє про припинення війни та прихід часів економічної стабільності на терени рідної України.
Надія СВІТЛА. м.Шпола.
26 липня всі ветерани морського флоту Шполянщини відзначають своє свято ― День флоту України. У цей святковий день вітаємо вас, дорогі моряки, зі святом та бажаємо міцного здоров’я, земного щастя та безхмарного неба. Нехай усі ваші справи будуть вдалими, а вашим сімейним кораблям ― сім футів під кілем!
Запрошуємо вас на урочистості з нагоди свята 26 липня об 11-ій годині. Зустріч ― біля парку Слави.
Районна рада ветеранів морського флоту Шполянщини.