Віктора Криська ми зустрічаємо за роботою: він зосереджено обирає дизайн для напису на футболці. У його студії «Вікторія» можна замовити багато креативних товарів, але не за це Віктора знають мало не всі жителі Шполи. Віктор Крисько – талановитий фотограф, творчість якого закохує з першого погляду.
– Фотографія – це ваш бізнес. Як не втратити натхнення у прагматизмі?
– Фотографія ніколи не була моїм бізнесом. Це може приносити дохід, але бізнесом це не назвеш. Для мене фотографія – це захоплення, я цим займаюся все свідоме життя. Бізнес ми починали із друку фотографій з плівки, потім – із цифрових фотоапаратів. З часом це стало не актуально, технічний прогрес переніс фото у діджитал. Доводиться креативити.
– Отже, фотографією ви займаєтеся все свідоме життя. Які були ваші перші спроби?
– Насправді, я захопився фотографією з другої, так би мовити, спроби. Мій тато фотографував, але моє бажання фотографувати з’явилося у процесі подорожей. Ще коли я був малим, ми з другом велосипедами подорожували сусідніми селами. Згадую, як їздили у Товмач і шукали вужів та ящірок. Дику природу я й захотів фотографувати. Друзі жартували, що я «фотографую жаб», а мені не було смішно, бо саме жаб я й не міг зняти – технології тоді не були такими, як зараз (сміється).
Взагалі завжди хотів освоїти макрофотографію. У цьому допоміг технічний прогрес – зараз є такі об’єктиви, які з багатьох кадрів складають зображення. Макрофотографію не вийде зробити без спеціального обладнання.
– Виявляється, подорожі у вас безпосередньо пов’язані з фотографією. Яке з цим захоплень ваше улюблене?
– Фотографія, однозначно. Я подорожую заради фотографії, можу стояти на одному місці годинами заради знімка. Так було завжди. Якось ми були у Карпатах і побачили гадюку. У нас їх рідко можна знайти, тому я дістав обладнання і почав зйомку. Поки я знімав, дружина встигла подрімати (сміється).
– Якою була ваша перша подорож?
– У Товмач (сміється). Насправді, велосипедні поїздки в дитинстві і є першими подорожами. Якщо говорити про серйозні поїздки, то це було з 1993 році, коли ми з другом поїхали до Карпат. Ми тоді не мали свого спорядження, тому і рюкзаки, і палатки довелося позичати. Ми піднялися на Говерлу – тоді вона не була таким популярним місцем, як зараз, ми тільки двох туристів зустріли. Вночі ми чергували і спали по черзі. Знімав я тоді на плівку, ще чорно-білу, 2 плівки відзняв.
- Маєте ці фото досі?
– Так, у архіві є, але відцифрованих немає. Давно хотів відцифрувати, та все ніяк не дійдуть руки. Я взагалі зберігаю фото й відео, і передивляюся час від часу. Коли друзі в гості приходять, вони вже знають, що не підуть, поки я їм щось не покажу (сміється).
– Подорожуєте з сім’єю і друзями?
– Так. Я не люблю ходити у похід з незнайомими. З дружиною ми маємо спільні погляди і думки на подорожі. Я можу запланувати такий маршрут, який буде цікавий нам, хоча іншим не сподобається. Звісно, бувало, що я вибирав неправильний маршрут, і доводилося йти довше, ніж планували. Це так було у Грузії. Ми тоді не вкладалися у час і поспішали. Разом з тим, не було ще жодної поїздки, про яку б я пожалкував.
Хоч ми і досвідчені туристи, нас часто приймають за початківців. Я завжди маю близько 8 кг обладнання для фото, і це крім спорядження для походу. А ще зупиняємося, якщо бачимо гарне місце для фотографії. Якось ми вирішили заночувати на одному місці, яке дуже незручне для ночівлі – а все тому, що я очікував гарний схід сонця, і це була ідеальна локація.
У 2009 році у Карпатах ми з сім’єю заночували на дуже незвичайному місці. Це був острівок розміром з кімнату, річка обмивала його з двох боків. Ми змогли там розкласти намет, а кілки для її закріплення вже були у воді, такий малий острів. Ми тоді жартували, що у нас є власний острів, і тоді він справді був тільки нашим.
- Ви розповідаєте про подорожі-походи. Любите активний відпочинок?
– Я не можу сидіти довго на одному місці, тому відпочинок на морі набридає мені вже до вечора першого дня. Навіть у Єгипті, хоча дайвінг і був дуже цікавим, мені скоро стало нудно. Гори – це завжди нове кіно. Я люблю багатоденні походи: десь на третій день відволікаєшся від буденних проблем, швидше не виходить.
- Ви і країну чи місце для подорожі завжди вибираєте різні?
– Ні, з цим виходить по-іншому. Я можу повертатися в якесь місце багато разів. У Непалі, наприклад, я вже був чотири рази, і ще хочу. Майже завжди так виходить, що я розумію: отут можна було зробити краще, а тут треба інше обладнання. Тому й хочу поїхати знову. Взагалі я не колекціоную країни. Я подорожую заради фотографії, тому мені цікавий процес, а не результат. Ми можемо перед виїздом додому зібратися і зустрічати схід сонця з кавою, виходить така романтика подорожей.
- Виходить, Непал – ваша улюблена країна?
– Я завжди мріяв потрапити у Гімалаї, і колись просто купив квиток. Перший раз полетів у Непал у 2010 році, і був там, як я уже казав, чотири рази. Непал – це все. Кожне місце має свою енергетику. Столиця, наприклад – це рух, це ритм, це велике місто. Там змішується культура, урбанізм, бруд, тварини.
Гімалаї ж здаються зовсім іншою країною. Там зберігається давня культура, хоча й доводиться протистояти модернізації. У горах є сходи, які будувалися ще у прадавні часи для зручнішого переходу. Зараз ці сходи зносять для будівництва доріг. А ще, там дуже чисто. Купити воду у пластикових пляшках майже неможливо, треба набирати у свої пляшки. Все робиться для того, аби підтримувати чистоту.
Коли ми ходили маршрутом до базового табору Анапурни (ABC – Anapurna Base Camp), ми вирубали бамбуковий шест біля поселення Бамбу на висоті 2500 м, спеціально, щоб підняти на ньому український прапор. Вже вдома нам запитували, як ми там без гіда ходили, а ми віджартовувалися, що гід – це зайві гроші (сміється).
Чітван, національний парк, який колись був мисливськими угіддями короля – це взагалі інша історія. Там є такі дикі звірі, яких ніде більше не побачиш. У Чітвані між людьми і тваринами є якийсь договір: вдень там керують люди, і тварини їх не чіпають, але вночі природа бере своє. Ми побачили крокодила у річці, а біля нього люди прали і купалися. Крокодил лежав непорушно. Поки ми його фотографували, він тільки ногою поворухнув, але нікого не зачіпав.
У Чітвані я зміг сфотографувати дикого носорога в природних умовах. У нас залишалася година до від’їзду, як хтось сказав, що недалеко звідки бачили носорога. Я мав туди поїхати. Місцевий хлопчик погодився нас провести, і так я зміг його сфотографувати. Правда, потім прийшов ще один, і відрізав нам дорогу назад. Довелося тікати поміж високої трави, тому що носороги – то небезпечні тварини.
- Вас не лякає така дика природа?
– Я усвідомлюю, що це небезпечно, про це потрібно пам’ятати завжди. Але фотографувати дику природу – це моє захоплення, тому я ризикую, але завжди зважую всі варіанти.
- Бували ситуації, коли виникали проблеми?
– З дикою природою ні, окрім цього носорога. У Гімалаях я якось отримав гірську хворобу, і після того на довгий час я став уникати високогір’я, але якщо і піднімався високо, постійно контролював пульс, більше відпочивав і пив багато води. У той момент я зрозумів, що треба прислухатися у першу чергу до свого здоров’я і самопочуття.
Ще одна цікава історія була, коли у Карпатах ми йшли не дуже популярним маршрутом, і побачили втоптану траву. Ми подумали, що то ще хтось іде, і хотіли наздогнати цих туристів. Зробити це до ночі ми не встигли, і, як виявилося, на щастя. Зранку ми побачили сліди ведмедя; він і втоптав траву. Цілий день ми йшли і дуже голосно розмовляли, часом співали, щоб дати ведмедю знати, що ми тут – ведмідь не прийде до людей сам. Це було безпечніше, ніж випадково зустрітися з ним. Місцева мольфарка тоді сказала, що у цій місцевості на кожній горі є свій ведмідь.
- Ви плануєте подорожі наперед, щоб уникати таких проблем?
Я не можу сказати, що я планую всі подорожі. Для походу я розраховую потреби в їжі, воді, іншому спорядженні, і шукаю маршрут. Буває, уявляю фотографії, які хочу зробити. Так було, наприклад, минулого року у Вірменії. Я знав, що хочу сфотографувати Арарат, і планував подорож з урахуванням цього.
Мій досвід допомагає. Наприклад, я вже знаю, що треба завжди мати 3 літри води на двох. Якось у Туреччині ми набрали воду, яка виявилася солоною, і цілий день не мали що пити. Це було важко.
Але часто ми можемо просто поїхати без попереднього планування, просто вирішили, що ввечері поїдемо, і вирушали. Одного разу я так взяв із собою два правих черевики. Навряд чи можна сказати, що я це запланував (сміється).
- Як ви вийшли з цієї ситуації?
– Нам пощастило, і у Верховані якраз був базар, де я купив кросівки дуже дешево. Звісно, то не черевики, як потрібно, але що ж робити.
- Що, крім вражень і гарних фотографій, вам дає туризм?
У поїздках я пробую нові «фішечки» у фотографії. Як приклад, панорама. Не розкрию всіх секретів, але навчився я це робити саме в горах, а тепер використовую, коли фотографую події.
- Ви не колекціонуєте країни, але ж можете порахувати, де вже були?
– Україна – це Карпати. Ми обходили Свидонець, Чорногору, Мармароси, Чивчин і це завжди цікаво. Це також Крим, де я пройшов чимало маршрутів, а кожної весни до 2011 року ми їздили туди на першоцвіти. У Криму, до речі, ми з товаришем якось написали собі записку у майбутнє, і заховали її під горою Демерджі. Ми планували дістати її 2016 року, але зараз уже 10 років, як вона там, а я навіть не про все, що там писав, пам’ятаю. Точно згадував Кіліманджаро, але зараз я туди не планую їхати, там дещо інший формат подорожі.
Головне обирати не популярні маршрути – там і туристів багато, і ціни завжди дорожчі. Ми орієнтуємося на ті поїздки, які недорогі, ніколи не виділяємо великий бюджет.
З інших країн це Непал, Туреччина, Грузія, Вірменія – це все гори. Ще літали до Єгипту і Таїланду, але це не мій туризм. Поїздили трохи Європою: дочка подарувала квитки на концерт «Металіки», ми вирішили їхати своїм авто, і відвідали Польщу, Угорщину і Чехію.
- Карантин зламав якісь ваші плани?
- Так. Якраз перед першим карантином я хотів купувати квитки на Тенерифе, це Канарські острови. Не купив.
- Маєте список місць, куди б хотіли поїхати ще?
Обов’язково ще раз у Непал. А може й не раз (сміється). Взагалі мрію побувати у Ісландії, але там інші умови, треба багато готуватися. Цікаво також було б побувати у Марокко. Я знаю, що колись кордони відкриють, і я поїду, куди хочу.
Спілкувалася Олександра Лісогор