Фтизіатрична служба
Його авторитет у науковому медичному світі був беззаперечним, популярність у народі – надзвичайна. У медичних колах він вважався «лікарською совістю», що було найвищим визнанням його моральних і професійних якостей. У народі професора називали «святим лікарем» – за милосердя і співчуття, безкорисливість і безвідмовність в допомозі хворим. Він – автор першого підручника з туберкульозу і популярних брошур про профілактику цього захворювання. Домігся створення навколо Києва протитуберкульозних санаторіїв. Це його ім'ям названо Національний інститут фтизіатрії і пульмонології – Феофіл Гаврилович Яновський.
Завдяки таким «святим» людям утворювалась, існувала й існує медицина, зокрема фтизіатрія. Надзвичайно важко дається історія фтизіатричної служби нашого району, але завдяки Вірі Олександрівні Кравченко, яка з 7 жовтня 1963 року по квітень 2013 року працювала на цій важкій, і тернистій ниві, вдалось зібрати певний матеріал. Це людина, яка присвятила своє життя служінню людям й надзвичайно відповідально та сумлінно ставилась до роботи, зуміла зберегти пам'ять про все та всіх, хто де й коли працював у фтизіатрії.
На початок 60-х років протитуберкульозний кабінет знаходився з південної сторони поліклініки по нинішній вул. Соборній. Завідувала кабінетом Тамара Порфирівна Лінник,людина широкої, світлої душі та висококваліфікований спеціаліст. Добросовісно та відповідально ставилась до роботи, добре читала рентгензнімки. Ділилась досвідом й була справжнім талановитим вчителем. Так характеризує її учениця Галина Арнольдівна Цапенко.
На початку 60-х років відкрили тубдиспансер, який розмістили на території лікарні по вул. Мар'янівській в старому дерев'яному будиночку. Будівля обмежена в площі та з пічним опаленням, в якій була й лабораторія. Службу підсилили лікарі Семен Йосипович Краснов, який працюавав ще й в рентгенкабінеті та Сергій Іванович Вовк й фтизіопедіатр Валентина Федорівна Леніжанська. На початок 70-х років ці фахівці Шполу залишили, а до служби приєдналась Ольга Семенівна Шалімова, яка з 1982 року й очолила службу.
З 1вересня 1979 року до фтизіатрів прєдналась молода, відповідальна та добросовісна лікарка Галина Арнольдівна Цапенко, яка виросла у висококваліфікованого, авторитетного фтизіатра.
Фтизіатричну лабораторію впродовж десятиліть очолювала Ніна Полікарпівна Кравченко. Справжнім довгожителем та старожилом служби була Тамара Євгенівна Шльосер, яка близько 60 років утримувала старе приміщення, топила, прибирала, мила підлогу, стежила за санітарним станом. Мені випала нагода побувати на її ювілеї з нагоди 80-ти річчя та виходу на заслужений відпочинок та зафіксувати це на світлинах.
Статистиком у службі довготривалий час працювала Віра Максимівна Гончаренко. Старшою медсестрою –Олександра Йосипівна Кулинич. Упродовж багатьох років реєстратором працювала Віра Степанівна Кулинич.
У 1983 році, з відкриттям нової поліклініки, для фтизіатричної служби виділили північне крило приміщення. З 1984 року пішла на пенсію Т. П. Лінник Районним фтизіатром працювала О. С. Шалімова. Ряди служби поповнили медсестри Таїса Іванівна Рябокінь та Оксана Павлівна Стригун. З 1996 по 2003 роки районним фтизіатром працювала Г. А. Цапенко. Після виходу на пенсію за вислугою років й виїздом Г. А. Цапенко, службу знову очолила О. С. Шалімова до 2015 року, а з 2016 року вийшла на заслужений відпочинок.
У 2005 році приєдналась до роботи в службі Тетяна Костянтинівна Набережня, яка з 2015 року є районним фтизіатром.
Фтизіатричну службу не можна уявити без Петра Яковича Швеця, який понад 30 років працював на переносному флюороавтобусі. Відповідальний, добросовісний, пунктуальний, чесний та порядний в стосунках, – таким залишився він у пам'яті медиків. Завдяки йому також служба впродовж багатьох років визнавалась кращою в області. Працював беззмінним водієм Саша, так з шаною називає його Г. А. Цапенко, а прізвище забулось. Змінив П. Я. Швеця Ігор Миколайович Яровий, який став не тільки гідним продовжувачем відповідальної справи, а й доброю, щирою, приятельською та уважною до хворих людиною. Не прості часи настали й для фтизіатричної служби, але колектив, очолюваний Т. К. Набережною з О. П. Стригун, Т. А. Яценко, В. М. Гончар справляються зі складнощами та існуючими проблемами.
Від поважної, шановної пенсіонерки Катерини Федотівни Лимар, яка близько 50 років життя віддала медицині, вдалось ще з'ясувати. На території Лебединського жіночого монастиря з 1961 по 1972 роки діяла туберкульозна лікарня обласного значення. У лікарні працювали: рентгенолог Козленко та фтизіатри Кононенко, Біленко та Калачинський. На жаль, ініціали не залишились в пам'яті.
Далі буде
Підготував Олексій Пірогов