Замість передмови
Історія нашого краю відображає нашу громадську, національну, державну ідентичність. Історичний спадок віддзеркалює культурний код та самобутність всієї нації, окремого регіону, міста, місцевості. Вивчаючи історичну спадщину Шполи та Шполянщини, натрапляючи на уривки з історії медицини, шполянин Олексій Пірогов вирішив зібрати та систематизувати все, що стосується цієї галузі, якій віддав кращі свої трудові роки.
– Самотужки осилити пласт цієї історії неможливо, і це займе величезний проміжок часу, тому збираю інформацію погалузево, – каже Олексій Пірогов. – Кожен спеціаліст вузького профілю збирає історію розвитку своєї служби, а я систематизую та упорядковую її. Для мене є цінними й стали корисними роботи історика В. В. Шевчука, групи авторів під керівництвом В. О. Вороневича та В. М. Кузьміна, і я використовую їх з великою вдячністю, описуючи історію медичної галузі.
Мета цієї роботи – залишити історію галузі та пам'ять про тих, хто віддав своє здоров'я, сили, вміння наданню допомоги населенню міста. Особливість цієї інформації полягає в тому, що більшість її зібрана з вуст живих свідків, учасників подій.
Перша лікарня збудована Абазою
Зануримось в далеке минуле й спробуємо дізнатись, як розвивалась і з чого розпочиналась медицина в Шполі на кінець ХІХ – початок ХХ століть.
З доступних джерел можна дізнатись, що перша лікарня в Шполі була збудована наприкінці ХІХ століття на 40 ліжок в районі залізничної колії, ліворуч від нинішньої будівлі залізничного вокзалу, завдяки Олександру Абазі. Лікарня проіснувала до середини 50-х років. Приміщення збереглось, але зайняте житловим сектором й розбудоване з усіх боків та втратило первозданний вигляд. Ліворуч від приміщення в 50 м зберігся підвал, який використовується. Ще ближче до нинішнього вокзалу – двоповерховий будинок, в якому проживають колишні залізничники. (Якщо стояти спиною до залізничих колій). Відомо, що в ній були пологові ліжка, або це був пологовий будинок.
Напередодні Першої світової війни в ній працювали один лікар, два фельдшери й три санітари. Навколо лікарні існувала велика площа, де вільно розташовувались підводи, на яких привозили хворих. Легко діставались і залізницею. На ті роки превалювала інфекційна патологія. Ця лікарня звалась земською й у ній на 1911-й рік працювали лікар Шмуклер Г. С. та фельдшери Дудченко Д. І. та Пироженко Ф. М. (з книги Вороневича В. О.) На час Першої світової війни додатково обладнали бараки, в яких надавали допомогу пораненим та хворим.
Перший головний лікар – Геннадій Шмуклер
Земська лікарня після революційних подій стала радянською, тож Г. С. Шмуклера можна вважати першим головним лікарем, який створював районну систему охорони здоров'я. Авторитетним та шанованим й невтомним працівником на ниві охорони здоров'я був фельдшер Петро Олександрович Каландирцев, який спочатку працював на цукровому заводі, а потім – у названій лікарні. У післявоєнний час на базі лікарні працював пологовий будинок, і на 60-ті роки завідувала ним Васильченко Клавдія Іванівна. Після закриття пологового будинку Клавдія Іванівна ще певний час працювала акушеркою медпункту цукрового заводу.
На 1923-й рік в районі працювало 9 лікарів, 5 фельдшерів та 3 акушерки.
Лікарня по вулиці Больничній на 30 ліжок
У 1903-му році на кошти єврейської громади була збудована друга лікарня, будівля якої збережена й розташована на початку вул Мар'янівської (колишня назва – Больнична). Розрахована була на 30 ліжок, а про працівників цієї лікарні відомостей не вдалось відшукати.
З 1936 по 1954-й роки головним лікарем району та акушер-гінекологом працював Бекаревич Борис Іполитович. До цього з 1926-го року він працював у Лебединській лікарні. Бориса Іполитовича характеризують як високоосвічену, інтелегентну та професійну людину.
Він користувався надзвичайним авторитетом серед населення (особливо серед жінок). Відомий факт, що в роки подій, пов'язаних зі «Справою лікарів», його заарештували й запроторили до міліції. У стислий термін жінки зібрали купу підписів на його підтримку та організували своєрідний пікет. Навіть у сталінські часи, під тиском громадськості, Бекаревича Б. І. було звільнено.
У 1938-у році в районі було 2 лікарні на 100 ліжок, поліклініка, 3 лікарські дільниці, 7 ФАПів та дитяча амбулаторія в яких працювало 14 лікарів, 37 фельдшерів, 18 акушерок, 65 санітарок.
Прогалини в історії, на жаль, не дають можливості назвати навіть прізвища лікарів.
Ситуація зі станом медицини під час Другої світової війни також залишається білою плямою. Відомо, що базовим осередком медичної галузі стала лікарня по вул. Мар'янівській, де були споружені ще додаткові приміщення.
Після Другої світової лікарню об’єднали з поліклінікою
У 1944-у році працювала лікарня на 65 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, санстанція. У 1947 – 1950-х роках райлікарня була об'єднана з поліклінікою й працювало вже 35 лікарів, 163 середніх медпрацівники. Утворено районний відділ охорони здоров'я, завідувачем якого був. Черненко В. Я.
На 1951-й рік в районній лікарні з'явились хірургія, терапія, гінекологія, інфекційне відділення, дитяча та жіночі консультації, тубкабінет, 2 рентгенкабінети, фізіотерапевтичний кабінет, зубопротезна амбулаторія.
З 1954 по 1957-й роки головним лікарем працював Лихолай Павло Пилипович, який пройшов війну військовим фельдшером, закінчив медінститут й з 1953-го року працював хірургом, завідувачем відділення. З 1957 по 1972-й роки він знову завідував хірургічним відділенням. Багато сил та здоров'я віддав Павло Пилипович хворим та організаційній роботі. Був справжнім професіоналом й вмілим вчителем. У 1966-у році його роботу гідно оцінили, удостоївши звання «Заслужений лікар України». Нашому поколінню довелось працювати поруч з Павлом Пилиповичем, який вів прийом хворих у поліклініці й був активним в житті до поважного віку, навіть брав участь в хорі ветеранів району.
(Далі буде)
Підготував Олексій Пірогов