Закінчується третє десятиліття існування незалежної держави Україна, якій пророкували колись міць і заможне життя громадян.
Але чомусь досі у нас переважно відсутня культура у громадському сервісі.
Живішим всіх живих залишається радянська ментальність з часів, коли продавець носив статус «великого цабе» з надмірним виразом обличчя, в котрого під прилавком ховався жаданий для мільйонів дефіцит.
Минуло багато часу і колишня радянська економічна модель пішла в небуття разом із дефіцитами та особливою значимістю тих, хто працював у торгівлі. Ринок наповнився величезним асортиментом товарів, що мало б навпаки зробити суб’єкта торгівлі рабом споживача, за прихильність якого змагалися конкуренти. Але насправді реалії життя нині є зовсім не такими безхмарними. Стара ментальність ніяк не засвоїть правила світової цивілізації, в яких клієнт завжди має рацію, а незаплямована репутація фірми є запорукою бізнесового успіху.
Якось один шполянин, що приїхав на свята із Польщі, де третій рік перебуває на заробітках, поділився зі своїми знайомими думкою, що Україні наскільки далеко до рівня європейських країн, що й життя не вистачить наздогнати його. Тамтешній бізнес ставиться до споживача, як до бога, всіляко йому годить та максимально чемно виражає свою повагу, дорожить своїм іміджем. У нас же навіть у найсучасніших маркетах та бутіках можна наштовхнутися на грубість та нерозуміння, відмову в заміні бракованого товару. І це попри те, що в Україні діє закон про захист прав споживачів, котрий забезпечує контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт з боку держави. Існує і громадсько-суспільний рух на його підтримку.
Часто-густо ошуканий покупець так і залишається у збитку із гнітючим осадом у глибині душі. Але не так через неможливість доведення своєї правоти, як небажання занурюватися у неприємну судову тяганину. Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення на продавців, які обраховують та обважують споживачів, продають прострочений товар, не зазначають ціну продукції на цінниках і здійснюють інші порушення Правил торгівлі — накладається штраф. Щоб довести у суді, наприклад, те, що покупець придбав бракований товар, дійсно потрібно сконцентрувати сили і витратити час на це. Відсутність масових справ у судах породжує безкарність і забезпечує усталеність «есесерівської» атмосфери у нашому побуті. Як казав один дотепник: заходиш до магазину і тебе відразу охоплює відчуття, що ти вже щось винен.
Дивує і ось така приголомшлива історія. Літнє подружжя з Василькова два роки тому вирішило монтувати в будинку нову систему опалення та замовили у шполянського майстра на дому новий твердопаливний котел. Він виготовив товар, отримавши за це чималі гроші. Однак, на превелике розчарування стареньких, котел на другу ж зиму вже вийшов із ладу. Кинулися до цього ж майстра за допомогою. Він забрав у них свій товар і пообіцяв його відремонтувати. Минуло літо, осінь добігає кінця, а дід з бабою мерзнуть у холодній хаті й досі, адже горе-майстер годує щотижня їх лише обіцянками. Отак ні котла, ні грошей, ні тепла в хаті! Із безвиході подружжя вирішили звернутися по допомогу в банк, аби взяти «теплий кредит» та придбати нове обладнання для опалення. Бо ні квитанції, ні письмової угоди чи простої розписки, що стали б свідченням в суді, у чоловіка не взяли. Довірили людині і поплатилися за це. А за кордоном такої необачності громадяни собі не дозволяють, тому й менше піддаються омані шахраїв.
Іще одна шполянка днями розповіла про прикрість, яка її спіткала. Увагу привернули яскраві рекламки однієї з фірм-постачання послуг Інтернету. Вирішила скористатися ними. Але після того, як заплатила гроші, Інтернет перестав працювати, а знайти представника фірми вже не можна через заблоковані контактні дані.
А нещодавно молодому чоловікові з санаторною путівкою на руках потрібно було дістатися автобусним маршрутом зі Шполи до Умані, щоб звідтіля пересісти на рейсовий маршрут до Херсона. Квиток придбав заздалегідь, але коли прийшов на автостанцію за 10 хвилин до відправлення, був шокований: автобус уже пішов. Довелося встигати на херсонський маршрут за допомогою послуг таксі. Хто мав компенсувати йому такий шалений збиток? А автостанції розвели руками, мовляв, винні ви самі, бо треба було раніше приходити, усі їхні документи свідчать про своєчасне відправлення автобуса. Йти в суд чоловік з інвалідністю не наважився. Навіщо підривати своє здоров’я?
Та чи поодинокі такі випадки? Певно, кожен може пригадати подібне в своєму житті. То що ж робити? А виявляється, що ті соціально активні люди, які не соромляться і не лінуються вимагати належне по закону, переважно перемагають! Позиція «все одно нічого не вийде, не хочу зв’язуватися» і надалі живитиме совдепівську психологію зверхності над клієнтами, які мовчки переживають образу, не маючи охоти стати «скандальними вискочками». Тож споживачу потрібно займати активнішу позицію у разі завданих подібних прикрощів, а краще — убезпечувати себе, зберігши чек чи інші задокументовані докази купівлі товару та зобов’язань продавця. Така практика суттєво допомагає жителям цивілізованих країн уникати неприємних історій.
Марія ОСИКА