Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе.
Такий Василь Симоненко
(Іван ДЗЮБА).
Восьмого січня Василю Симоненку виповнилося б 80 років. На жаль, він прожив коротке, мов спалах блискавки, життя. В свої 28 років він встигнув навіки заявити про неповторний письменницький талант. Його поезією і сьогодні зачитуються, а щира синівська любов до рідної матері, до Батьківщини є взірцем для багатьох поколінь молоді.
Народився Василь Андрійович Симоненко в с. Біївці Лубенського району, що на Полтавщині. Виховувала майбутнього поета сама мати, батько залишив сім’ю, коли Василь був ще зовсім малим.Із дитячих літ Галина Федорівна намагалася
прищепити синові любов до всього українського, виховувала його за давніми звичаями і традиціями.
Після закінчення середньої школи в Тарадинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Під час навчання був головою літературної студії імені Василя Чумака (СІЧ). Далі — робота в газетах «Черкаська правда» (нині «Черкаський край») (1957—1960 рр.), «Молодь Черкащини» (1960—1963 рр.), власним кореспондентом «Робітничої газети», а також літературна творчість.
В 1962 році Василь Симоненко став членом Спілки письменників України, планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, а також вийшла перша поетична збірка «Тиша і грім».
Останні роки життя в Черкасах були для поета роками творчого піднесення. Якщо Біївці — колиска його дитинства, то Черкаси стали колискою таланту. Пише він в цей час розкуто, сміливо, впевнено , з твердим переконанням у своїй правоті, з публіцистичною пристрастю і влучним поетичним баченням світу.
У Черкасах народилася ціла низка його творів, що увійшли до скарбниці української поезії: «Жорна», «Баба Онися», «Дід умер», «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти — людина», «Є тисячі доріг...» та інші. Друга збірка «Земне тяжіння» вийшла у Києві 1964 року. Пізніше, окремими виданнями вийшли книги поезій Василя Симоненка: «Поезії» (1966), «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1984), «Народ мій завжди буде» (1990), «У твоєму імені живу» (1994); казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964); збірки «Півні на рушниках» (1992), «На схрещених мечах» (2004).
Протягом п’ятнадцяти років забороняли видання творів Василя Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь» «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували»; полювали за його рукописними творами, які поширювалися таємно.
Друкувався Василь Симоненко під власним прізвищем і під псевдонімами В. Щербань та В. Миколайчук.
До кола його товаришів у Черкасах входили: Петро Жук, Микола Сніжко, Микола Сом, Жанна та Володимир Руденки, Микола Дашківський, Микола Єременко.
13 грудня 1963 року за трагічних обставин Василь Симоненко помер, похований у Черкасах. На пам’ятнику золотими літерами сяють слова із його «Лебедів материнства»: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
У 1995 році Василеві Симоненкові присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка (посмертно) за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу».
«…Не примеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка. Горить високим, чистим світлом у небі українського красного письменства. По цій високості й чистоті, по алмазному блиску пізнаємо її серед інших», — так говорив про його поезію
Олесь Гончар.
Підготувала Альона ТИРСІНА, завідуюча відділом довідково-бібліографічної роботи центральної районної бібліотеки.