Шполянка Юлія Маширова вже кілька років утримує домашній притулок для котів і собак. Вона лікує, стерилізує, вакцинує безпритульних тварин, організовує перетримки, допомагає мешканцям громади та рятує життя тим, кого інші залишили напризволяще. Ця справа не приносить жодного прибутку - лише щоденну важку працю, значні витрати й постійну відповідальність.
Юлія говорить прямо: її притулок - це не бізнес і не «розплідник», а форма особистої відповідальності за життя тварин.
«Я створила свій домашній притулок, куди сама прихищаю тварин, яким потрібна допомога. Міська рада чи будь-які установи не виділяють мені коштів. Усі тварини утримуються за мій рахунок. Допомагають лише підписники, небайдужі люди або друзі. Ніяких інших доходів тут немає. Але дехто думає, що на тваринах можна заробляти, що в мене “розплідник” і я продаю цуценят. Це неправда».
Волонтерка принципово виступає проти неконтрольованого розмноження тварин і займається стерилізацією за власні кошти.
«Усі мої тварини стерилізовані - і породисті, і безпородисті. Окрім молодняка, який ще не досяг відповідного віку. Кожна тварина, яка доростає до стерилізації, її отримує. Я категорично проти розмноження. Стерилізую не за безкоштовними програмами, а за власний рахунок».
Окрема проблема - вакцинація. Юлія не використовує прострочені препарати, навіть якщо вони надаються безкоштовно.
«Я брала безкоштовні вакцини в державних установах, але більшість були прострочені. Мені казали, що вони “пролонговані”, але такого не існує. Якщо написано “до такого числа” - значить, до того часу їх треба використати. Я просто викинула ці вакцини і купила нові за власні ресурси».
Щодня зооволонтерка отримує десятки звернень - дзвінки, повідомлення, прохання про допомогу.
«Люди постійно телефонують або пишуть: там цуценята, там збита собака, там кошенята. Але я така ж людина, як і всі. У мене немає потурань у лікарів, немає безкоштовних аналізів, рентгенів чи лікування. За все я плачу сама. Якщо хтось знайшов збиту тварину відразу відповідальність чомусь одразу перекладають на мене».
Окремо Юлія говорить про небезпечну практику підкидання тварин під її двір.
«Деякі люди знають, де я живу, і просто підкидають котів чи собак під двір, думаючи, що їм у мене буде краще. Бувало, що кошенят просто перекидають через паркан. Люди не розуміють, що мої собаки вільно пересуваються по подвір’ю, перебувають на вигулі. Підкинувши кота, людина може фактично приректи його на смерть. Так люди “очищають совість”, але не думають про наслідки».
Попри колосальне навантаження, вона не відмовляє в допомозі".
«Я не відмовляю, коли просять поради, репосту, допомоги з прилаштуванням. Буває, навіть сама відвожу тварин, якщо маю час. Я працюю фактично 24/7 і сплю по кілька годин на добу».
Юлія наголошує: проблема безпритульних тварин - це наслідок людської безвідповідальності, а не відсутності програм.
«У громаді щороку виділяють кошти на стерилізацію безпритульних тварин. За 2023-2025 роки стерилізовано близько 200 тварин. Але кількість бездомних зростає не через них, а через людей, які викидають тварин - часто вагітних, з цуценятами, у мішках, особливо з сіл. Вихід є завжди - треба звертатися до підприємців, до міської ради, шукати рішення. Я одна - і мене фізично та морально на всіх не вистачає».
Сьогодні на утриманні Юлії - десятки тварин.
«У мене зараз 69 власних тварин, ще 31 безпритульна і 18 собак на перетримках у людей. Я одна прибираю, годую, лікую, доглядаю, мені не допомагає ніхто. Не можу хворіти чи лінуватися - вони мене чекають. На одну тварину в місяць потрібно близько тисячі гривень тільки на їжу. Це близько 70 тисяч гривень щомісяця, плюс лікування, антибіотики, вакцини. Одна вакцина коштує 260 гривень».
Окремо вона звертає увагу й на юридичну відповідальність.
«Вже є новий закон, який передбачає відповідальність за вивезення та неналежне утримання тварин. Достатньо фото- й відеодоказів, щоб притягнути людину до відповідальності. Тварини стають бездомними через безвідповідальних людей. Хто хоче - той знайде можливість стерилізувати. Я допомагаю тваринам і людям, які звертаються, але я не можу замінити всіх».
Ця історія - не лише про притулок у Шполі. Вона про вибір бути людиною там, де простіше відвернутися. Про відповідальність за тих, кого приручили, і про силу однієї людини, яка щодня робить те, що мало б бути справою всього суспільства.