Ніна Вербова приїздить до Шполи часто — тут проживають родичі її покійного чоловіка, з якими вона завжди підтримувала тісні родинні стосунки. Під час відвідин рідних у серпні цього року їй пощастило взяти участь у відзначенні Дня Незалежності України, про яке у неї залишилися найкращі враження. «Це справжня Україна! А нам, проукраїнськи мислячим донеччанам, так важко сьогодні в Донецьку!» — розповідає пані Ніна, яка не стримує сліз. Днями вона знову побувала у Шполі та поділилася наболілим з кореспондентом газети «Шполяночка+». Дорога була нелегкою і виснажливою — автобусами, автомобілями, доїхати сюди справді непросто…
— Ви постійно живете в небезпеці, чи звикли до такого життя?
— Справді, цей рік видався пеклом для моєї малої батьківщини, але так образливо за всю несправедливість, за брехню, яка постійно ллється з наших телеекранів, з вуст агресора Путіна. Моїх однодумців, котрі підтримують Україну і українську армію, набагато менше ніж тих, хто хоче до Росії і захищає ДНР. Ми ж чудово розуміємо, що головний чорт з рогами сидить у Кремлі, і не сприймаємо маячні про «карателів-укропів». На наших очах деенерівці стріляють з важкої артилерії в сторону Пісок, Авдіївки. Дітей дуже мало, але школи працюють і в таких умовах. Дуже небезпечно і страшно… Якісь там ввели дистанційні заняття, але вони безрезультатні. За вишиванку чи вивіску на українській мові взагалі можна життям поплатитися.
— За які кошти проживають люди на територіях, контрольованих терористами, адже український уряд там закрив доступ до виплат пенсій і соціалок?
— Так, ми не отримуємо ні пенсій, ні зарплат, нічого взагалі. Назріває голод і холод, Донецьк тепер напівпорожній. Почалося виживання. Лихоліття одним словом.
— І що, люди терплять таке правління новоспечених керівників з ДНР?
— На диво, багато хто сліпо вірить їм та підтримує, але часто здають нерви у населення. На моїх очах якось у однієї жінки не вистачало копійок на хлібину, а якийсь деенерівець дав їй купюру в 100 грн. Її реакція мене злякала — вона жбурнула йому нею в обличчя і гримнула: «Краще здохну з голоду, але не візьму твоєї подачки!» А в громадському транспорті не раз вже люди затівали з ними сварки. Думаю, скоро масово до противників України доходитиме істина . Знаєте, на наших очах щодня відправляються оті відомі вантажі-200 до Росії. А ми, беручи гріх на душу, тихо радіємо, що знов наші відбили наступ росіян (бо це не прості громадяни нашої країни, а саме російська армія воює з Україною, хоч війна й не оголошувалася). Хочеться, щоб ви знали, що там не всі зашорені, дурні і зрадники України. Ми так чекаємо і віримо, що Україна переможе цю злісну окупацію. Ви, щоб побачили рівень отих так званих деенерівців! Це дикунство, неврівноваженість, повна деградація, дорога в нікуди. Їх представляють переважно зеки, наркомани, психічно хворі. Їх бояться, вони непередбачувані. Одного разу в автобусі почувся крик: «Я ваш захисник, я підірву весь автобус!». А мій колишній співробітник ,я працювала до пенсії в школі, сказав, що мене треба закрити в підвалі і тримати до смерті за мою проукраїнську позицію.
— У Вас є люди-однодумці, з якими Ви спілкуєтесь?
— Так, є. Один розумний грузин завжди нас підбадьорює, повідомляючи ті, чи інші новини, до яких він якось має доступ. Разом укріплюємося у вірі, і щодня міцніє наша незламність.
Розмовляла Наталія ДАВИДЕНКО (фото автора)