ЮВІЛЕЇ
Розкішно розсипає осінь свої барви навколо, гаптує золотом вересневі мережива. Розщедрилася нині чарівниця, сипнула золота і в родину Матік зі Шполи, подарувавши Олександрі Тимофіївні та Івану Петровичу чудовий ювілей їхнього подружнього життя.
П’ять десятиліть поруч... Сьогодні ні Олександрі, ні Іванові Матікам не віриться, що так швидко пробігли ці роки, майнули аж ген за колгоспне поле, де колись уперше довелося зустрітися молодим.
Іван тоді щойно повернувся з армії, працював у колгоспі водієм. Олександра після закінчення школи — на току. Мабуть, їхня доля вирішувалася ще тоді, коли Іван запропонував дівчатам, які працювали разом із Олександрою, перейти на легшу роботу і допомагати йому біля комбайна. Ніхто не захотів. Погодилась лише Олександра. І то згодом… Зустрічалися молоді два роки. Одружилися 4 вересня 1966 року...
І завирувало, закрутило життя...
Важко було, не приховують... Працювали зрання до смеркання, чоловік — водієм на дальніх рейсах, дружина — верстатницею на меблевій фабриці. Будували дім, виховували дітей, тримали господарство, обробляли город. Всього було у житті, як і у всіх, і радощів, і прикрощів удосталь... Та поміж усіх найкращих свят і подій, народження дітей — спочатку доньки Лариси, а потім сина Ігоря, стали для сім’ї справжніми щасливими і незабутніми...
Як хотілося їм, щоб їхні діти виросли гарними людьми. Як прагнули вкласти у їхні тоді ще маленькі серця всю свою любов і добро... Дочекалися... Діти не розчарували своїх батьків. Бо виросли саме такими, як і мріяли вони — гідними людьми, які знають ціну батьківській праці, які шанують і поважають їх. Донька з сім’єю живе у столиці, син з родиною — у Шполі, поряд. Підросли й онуки. Найстарший — Євген вже створив свою сім’ю, молодший онук Іван — студент, онучка Кіра — ще навчається у школі.
— Ми молимо Господа, щоб послав нашим дітям і онукам здоров’я та щастя, бо коли у них все добре, то й нам життя радісне і миле, — кажуть Матіки.
А 4 вересня всі вони — донька з зятем, син з невісткою, онуки, рідні Олександри та Івана Матік завітають на гостини до своїх найдорожчих людей, щоб низько вклонитися рідним і побажати їм, щоб ще довго-довго виблискувало золото на їхній осінній стежині, щоб вирувала весна у їхніх серцях і радісно та сонячно всміхався кожен новий ранок у їхньому домі!
Лариса БАЧИНСЬКА.