Всього трапляється час від часу на Шполянщині — то масове отруєння бджіл, то африканська чума розкидала свинячі трупи по посадках, а то й просто навала сміття серед мальовничих просторів природи псує настрій кожному небайдужому громадянину. А минулого четверга вздовж шляху, що веде від Шполи до села Лозуватка, не те що настрій псувався у проїжджих, а й сморід заводив людину в стан непритомності.
Цього разу довкілля атакували… зіпсовані курячі тельбухи, які у кількості зо дві тонни встелили трасу від міста до самої Лозуватки. Як повідомив «Шполяночку+» в.о. начальника Шполянського відділу поліції Вадим Різник, на виклик оперативно виїхав наряд поліції, адже ніхто не знав походження цих нутрощів, до яких наслідків може призвести їхнє перебування на дорозі. Вони створили нестерпний сморід, від якого людей нудило.
Встановити власника транспорту, який загубив таку кількість зіпсованих курячих субпродуктів, не вдалося — він зник у невідомому напрямку. А на місце події, окрім полісменів, прибули спеціалісти Держпродспоживслужби — лікарі ветеринарної медицини, які повідомили керівництво мережі компанії «Агро-Рось», курники якої знаходяться на території всієї області, в тому числі і в Шполі. Вони хоча й заперечили, що це їхній транспорт наробив таких неприємностей на Шполянщині, але все ж прислали своїх працівників та техніку для прибирання розкиданих по дорозі потрухів та ретельного присипання цих місць дезінфектантом. Ветеринари домовилися із Лозуватською сільською радою про використання біотермічної ями для утилізації цієї маси загублених тельбухів.
Із таким незвичайним неприємним засиллям справлялися впродовж усього дня. І, незважаючи на те, що така подія може кваліфікуватися як надзвичайна через невстановлене походження цього «ліверу», на місці події голови райдержадміністрації, до речі, за фахом лікаря ветеринарної медицини, чомусь не було. Можливо, потрібно було викликати і службу МНС, бо не завадило б і змити дорогу після такого забруднення. Але сподіватимемось, що й цього разу якось обійдеться, і жодних наслідків ця прикрість за собою не потягне.
Марія ОСИКА