До закінчення навчального року залишається неповних два місяці. Вже майже три роки дітям доводиться адаптовуватися до нових реалій. Призвичаївшись до ковідних обмежень, школярам довелося звикати й до чи не щоденних походів у бомбосховища.
«Шполяночка+» дізнавалася, як у школах громади справлялися з проблемами під час війни, чи зроблять канікули пізніше та на що очікувати у новому навчальному році.
Ще минулого року почалися розмови, що літні канікули можуть скоротити, аби наздогнати шкільну програму та дати учням максимум знань. Проте школярі можуть видихнути з полегшенням: відпочиватимуть вони, як і раніше.
– Питання щодо канікул ухвалюють виключно заклади освіти, – пояснює заступниця міського голови Оксана Курінна. – Це їхні повноваження, визначені законом. Графік прописується ще у серпні, коли заклад освіти складає освітню програму на рік. Передбачено, що канікули мають бути не менше 30 календарних днів. У нашій громаді майже всі школи, а в нас є 23 заклади загальної середньої освіти, пішли на канікули з 27 березня по 2 квітня включно. Лише дві школи розпочали канікули трішки пізніше. Але важливо, щоб вони були в один час, адже це пов’язано із підвезенням дітей чи харчуванням.
Щодо останнього, то у громаді поки з цим є проблема. Проте харчування планують відновити із вересня. Тоді ж хочуть, щоб діти вже мали нарешті можливість щодня ходити до школи.
– Оголосимо тендери, знайдемо постачальників і з 1 вересня у нас буде повноцінне харчування, каже пані Оксана. – Взагалі, у наших планах відновити з вересня повноцінний освітній процес. Звісно, якщо не буде проблем, бо рік тому ніхто ж не знав, що все так може трапитися. Оскільки не було вирішене питання з харчуванням, ми не змогли організувати повноцінний освітній процес. Тому з вересня плануємо цю проблему «закрити». Розуміємо, що ніяке дистанційне навчання не замінить очного. Діти мають жити в соціумі. У школі вони мають не тільки здобувати знання, а й комунікувати один з одним. Адже вміти жити в соціумі після закінчення школи так само важливо.
Повномасштабна війна в країні загальмувала освітній процес, але не вибила його з колії.
– Досвід дистанційного навчання у нас вже напрацьований, і після повномасштабного вторгнення ми вже знали, що і як потрібно робити, – запевняє Оксана Курінна. – Водночас вчителі удосконалили роботу з різноманітними платформами для дистанційних уроків. Створили для дітей комфортну, довірливу обстановку.
Чи не найголовнішою умовою відвідин дітьми навчального закладу є наявність укриттів. У Шполянській громаді це питання вирішене і в майбутньому сховища будуть поліпшувати за потреби.
– Із 23 закладів освіти 22 мають укриття, – говорить Оксана Миколаївна. – В тій, де немає, лише 4 учнів, але вони охоплені навчанням. Перед початком нового навчального року, у червні, буде створюватися певна комісія, яка складатиметься, зокрема, із фахівців ДСНС. Вони нам скажуть, можна те чи інше укриття використовувати. Якщо комісія виявить якісь проблеми, то за літо всі роботи мають бути виконані. Зараз нам легше, бо змінилися вимоги до порядку казначейського обслуговування. Рік тому, коли облаштовували укриття, ми не мали змоги закупити елементарні матеріали. Зараз вже Держказначейство першочергово пропускає платежі на ремонтні роботи цих укриттів. Звісно, поточні ремонтні роботи закладів освіти також будуть.
Чимало шкіл на Шполянщині не лише адаптувалися до старих механізмів, а й успішно користуються новими засобами для якісної освіти.
– У нашій школі впроваджена єдина освітня платформа G Suite For Education, – розповідає директорка Шполянського ліцею №1 Валентина Осадча. – Колись Міносвіти запропонувало безкоштовне використання цієї платформи. Ми пішли на такий крок. Нині вона допомагає проводити дистанційні уроки онлайн. Вчитель включається на урок, а дітки вже сидять. Не потрібно нікого під’єднувати, як під час конференції. Також платформа дозволяє контролювати освітній процес. Я, наприклад, зайшовши, бачу, скільки учнів присутніх на уроці. Бачу, як вчитель викладає і як діти відповідають.
За понад рік війни діти, як можуть, у ліцеї наближають Перемогу. Почали повертатися родини, які виїхали за кордон. Та чимало школярів досі змушені жити далеко від шкільних друзів.
– Ви б знали, які в нас патріотичні діти, – каже Валентина Михайлівна. – Коли оголошуємо акцію для допомоги ЗСУ, то вони і їхні батьки несуть з усіх боків все, що можуть. Діти хочуть, щоб якнайшвидше закінчилася війна і повернутися до мирного життя. Наразі багато діток із сім’ями виїхали за кордон. Частина вже хочуть повернутися. Водночас є учні, які навчаються в Польщі, і батьки подали заяви, в яких просять відрахувати зі школи у Шполі. Діти не встигають навчатися у двох закладах одночасно. Інакше б довелося ходити до закордонної школи і відвідувати навчання онлайн. Також є ті, кого перевели на так звану сімейну форму навчання. За освіту в цьому випадку відповідають їхні батьки. І таких у нас чимало – близько 25 осіб. Ми контролюємо це, викликаючи дітей до школи, аби вони писали контрольні завдання і також складають річне оцінювання.
Попри всі «плюси» дистанційної освіти, вистачає і «мінусів», вважає Валентина Осадча. Чекає, коли нарешті відновлять очну форму уроків.
– Діти багато втратили у плані освіти, навчаючись дистанційно, – розводить руками пані Валентина. – Хоча зараз і змішана форма навчання, але це не вирішує всіх проблем. Повітряна тривога – потрібно йти у сховище. Та іноді діти навіть в укритті продовжують урок. Наприклад, учні 10-го математичного класу так і роблять. Сідають у куточку і вчителька проводить з ними урок. З батьками ще не говорили щодо повного відновлення очного навчання. Але бачу, що все йде до цього. Думаю, батьки позитивно сприймуть його. Особливо батьки учнів молодших класів. Адже їм доводиться тільки те й робити, що бігати під час тривог, забирати дітей.
Найбільшою проблемою керівник Сигнаївського ліцею Євгеній Бесараб вважає втрату дітьми соціалізації.
– Коли після вторгнення перейшли на дистанційну форму, зрозуміли, що це не дає хороших результатів, тому запровадили змішану, – говорить пан Євгеній. – У нас є укриття, але всіх одночасно вмістити не може. У школі навчається 160 дітей і ще в садочку 17. А ще ж працівники. Тому запровадили мобільний розклад. Є один день «жовтий» і день «синій». Один клас навчається очно і один дистанційно. Наступного дня вони міняються. Звісно, що все те, що зараз є, впливає на якість освіти. Та основною проблемою є втрата соціалізації. Діти втрачають частинку свого дитинства. Адже очне навчання це й спілкування з однолітками, ігри, великі свята, засідання клубів, гурткова робота. Та сподіваємося, що найближчим часом будуть якісь зміни і вони повернуться до повноцінного життя.
Необхідності «відсувати» літні канікули немає, каже керівник.
– Із 31 травня закінчуємо навчання, – пояснює Євгеній Сергійович. – Зрізи із контрольних зробимо, думаю, очними. Якщо порівняти зараз і що було після початку пандемії, то зараз вже все набагато краще. Виробилася система і в нас, і в батьків, і в дітей. Колія, так би мовити, вже накатана. Учні зараз прекрасно орієнтуються у процесі. У цьому навчальному році навіть практикували загальношкільні батьківські збори онлайн. Також зменшилась кількість дітей, які не виходять на дистанційне навчання. Є додаток «Сова», який фіксує, скільки й хто був на уроці. Тоді формується звітність, і батьки знають, чим займалася їхня дитина. Тому діти зараз в основному виходять на зв'язок і працюють із вчителями. Ще під час коронавірусу було таке, що не у всіх родин була можливість забезпечити дитину інтернетом або ґаджетами. Хоча класні керівники давали завдання і школяр все одно не був обділений навчанням. Зараз у всіх дітей вже є все необхідне.
Євгеній Бесараб, як і його колеги, сподівається на відновлення очної форми навчання. Керівник впевнений, що це зробить школярів щасливішими.
– Хочеться, щоб відновилося очне навчання, – каже директор. – Адже дітей змінює, те, що з ними відбувається. Стають більш залежними від ґаджетів. Але учні навпаки прагнуть якомога більше спілкуватися один з одним, коли приходять до школи. Влаштовують якісь спільні ігри. Перебуваючи вдома з татом, мамою і ґаджетом, все одно залишаються в певній мірі обділеними спілкуванням. Тобто, попри все, діти не стали закритими, а навпаки. Побачимо, що буде далі. Віримо у ЗСУ, у Перемогу і що в нас скоро все буде добре.