Повоєнні роки
(Продовження. Початок у №№ 34,37, 42,50, 51, 52 за 2016 рік, №№ 9, 12, 29, 34, 43 за 2017 рік)
Наприкінці відбудовчої п’ятирічки значно розширилося автотранспортне господарство, на яке покладалося велике навантаження у зв’язку з існуванням баз для зберігання насіння в Смілі і Киселівці.
Було 4 машини ГАЗ-51, 2 — ГАЗ-АА та ЗІС-5. Водіями тоді працювали Пухлій В.М., Іваненко І.Я., Самойлов Ф.К., Бойко С.П., Гончаренко П., Пряжка І.В., Іванов І.І., Семиноженко О.Г.
У зв’язку з початком централізованої радіофікації Лебедина заводський радіовузол в серпні 1950 року був переданий Шполянському рай вузлу зв’язку. У жовтні того ж року завод був представлений на районній сільгоспвиставці. Тоді це заохочувалися. У виставці брали участь всі колгоспи і підприємства. Для цього в центрі Шполи кожен учасник облаштував свій павільйон. У павільйоні нашого заводу висіла картина із зображенням загального вигляду підприємства, автор — художник Ткаченко Й.Д. Нині ця картина зберігається в сільському музеї. Екскурсоводами були О.С.Муратов, Р.І.Казімірова, П.М.Фесенко. виставка діяла два тижні. Збереглася й книга відгуків відвідувачів нашого павільйону. Та цей захід мав епізоотичний характер і в традицію не перетворився.
А от поїздки на Всесоюзну сільгоспвиставку в Москву були традиційними і 30 жовтня 1950 року районна рада затвердила список із 17 працівників нашого заводу, які удостоїлися відвідати цю виставку. У їх числі були старший машиніст Чорнобривець М.Т., слюсарі Крячко О.П. та Лазаренко С.С., бригадир вантажників Гуменний М.К., пакувальниці Галата Н.І. та Охріменко М.І.
Перша післявоєнна п’ятирічка 1946-1951 рр. для заводу носила в основному відбудовчий характер. Всі можливості підприємства зосереджувалися на відновленні проектної потужності та на підтриманні в задовільному стані житлового фонду. Було побудовано два сараї, відремонтовано греблі ставків. Фінансування здійснювалося за рахунок прибутків заводу, а державних централізованих капіталовкладень не було.
У наступних двох п’ятирічках характер будівництва дещо змінювався. В промисловій його частині найбільша увага приділялася будівництву складських приміщень у зв’язку з майже щорічним зростанням обсягів надходження сировини. В соціально-побутовій частині поряд з проведенням обов’язкових щорічних ремонтів почалося спорудження житлових будинків, сараїв, колодязів, доріг. Технологічна частина залишалася без змін.
Характер виробництва в цих п’ятирічках, як і раніше, мав яскраво виражений сезонний характер, особливо через надходження насіння. Склалася такка практика, що постачальники старалися його відвантажити протягом IV-го кварталу. саме цей період і був для заводу найважчим, бо надходили великі одноразові партії вагонів і для їх вивантаження доводилося мобілізувати майже всіх працюючих. Набирали багато вантажників і робітників на сезон, причому сезонних робітників інколи було більше, ніж постійних. У 1951 році постійних робітників було 140, а сезонних — 182. Не вистачало складських приміщень для насіння. Цей недолік ще довгі роки визначав виробниче життя заводу і один з головних напрямків капітального будівництва. Четвертого січня 1952 року на партійних зборах завідувачем складом зберігання Куликовський М.М. жалівся, щоб нього ще 100 вагонів насіння лежить під відкритим небом. Штабелі з мішками вкривали брезентами і спеціально пошитими ряднами. Але під час негоди, сильних дощів вони підтікали, насіння псувалося. Іноді замочене насіння замерзало і тоді на засипці жінки докладали значних зусиль, щоб висипати його в бункер.
Тому протягом майже 30-ти повоєнних років перед завозом стояла проблема збереження насіння, яке надходило від постачальників. Потрібно було будувати складські приміщення.
Першою була побудована лінія складів №22 (1954 рік) та №23 (1960 рік). Своєю площею вони накрили колись існуючі на цьому місці казарми для робітників. У ці роки для механізації складських операцій почали надходити транспортери та штабелери. Згодом інтенсивність будівництва значно зросла.
Якщо технологічна частина виробництва залишалася незмінною, за винятком деяких вдосконалень (установка зашивальних машин, додаткових циклонів та ін.), то досить інтенсивно розвивалися деякі допоміжні цехи та соціально-побутова сфера.
У 1954-1955 рр. був побудований авто гараж, адже на початку 50-х років на заводі було вже 10 автомашин і один трактор ХТЗ. Щорічно будувалися нові сараї, погреби, а в 1953 році відразу викопано 5 криниць для зручності проживання в заводських квартирах.
11 березня 1953 року раптово помер директор заводу Ткаченко Т.М. Напередодні він декілька разів звертався до керівництва Головцукру з клопотанням про переведення на інше місце роботи, але його прохання було проігнороване. Деякий час обов’язки директора виконував головний агроном Муратов О.С.
21 квітня 1954 р. директором було призначено Юрія Федотова. Його перебування на цій посаді було недовгим (близько двох років), але він встиг у працівників заводу заробити чималий авторитет завдяки рівному і справедливому ставленню до всіх, а також невтомною і енергійною діяльністю.
Тоді було розпочато будівництво шосейної дороги на Шполу, здійснювався ряд заходів по впорядкуванню території, влаштуванню спортивних майданчиків і споруд.
Намічені заходи з відповідними розрахунками ввійшли техпромфінплан 1955 року і були частково виконані. На жаль, ця ініціатива не знайшла дійового продовження.
Оплата праці в кінці 40-х і на початку 50-х років була майже незмінною. Середня зарплата з 1953 року була така:
у постійних робітників — 433 крб.
у сезонних робітників — 325 крб.
у інженерно-технічних працівників — 741 крб.
у службовців — 550 крб.
у молодшого обслуговуючого персоналу — 291 крб.
Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, далі буде