Очі. Погляд. Як часто за ними не встигають наші ноги, наш глузд і наше серце…
«Ти нетерплячий», – сказав він мені якось.
Це було в часі нашого літування в Горовому Гнізді.
«Можливо, – згодився я. – Хочеться встигнути все побачити й почути».
«Даремно. Терплячий більше бачить і чує, ніж квапливий. А головне – глибше».
«І що тепер?»
«Витримку, хлопче, можна виховувати».
«Яким чином?»
«Чином проникливого спостереження. Візьми собі за звичку дивитися на рухому воду. Нехай вона собі тече, а ти сиди на бережку. І відпускай пусті думки за водою… Спостерігай за бабкою над ставком. Зависай із нею разом над плесом. Заглянь у її величезні очі-перла – в них відбивається небо, сонце, зелень, дно водойми, навіть те, що далеко позаду. Ця балухата краля й тебе побачить, і буде для тебе танцювати в потоках повітря, поки ти не облишиш замилування…
Споглядай годинами, днями, як розгортається папороть: із ніжної мереживної скрутки – в розкішне віяло гілки. Може, ти й не вгледиш цвіт, але з часом навчишся читати знаки її смарагдового різьблення. Там написана вся правда живої краси. Лише будь терплячим…
Перебудь день у лісі, біля мізерного грибка – і взрієш як він весело росте. Лише не наближайся надто близько – гриби цього не люблять… Знайди час простежити, як із безживної лялечки випростається і випурхне в небо перістий мотиль. Може, залишить тобі на долоні золотий пилок мрії…
Пильнуй, як у бутлі дозріває вино. Як змінюється його шепіт, колір, пах, смак, дух. Вода скора, вино тихе, мудре, таємниче, воно владарює над часом і людьми… Шукай і ти владу над моментами цього змінного пречудового світу – і розкриється він тобі, поможе відкрити собі самого себе. Будь терплячий у чеканні. Бо хто терпен, той спасен».
Мирослав Дочинець «Золото часу. Одкровення карпатського знатника»