У невеликій майстерні в селі Матусів Віктор Костирін створює не просто дерев’яні вироби - тут народжуються речі з характером, пам’яттю і душею. Скриньки, меблі, різьблені панно, картини, нарди, шеврони, сувеніри для військових і ветеранів - кожна робота має власну історію та свій шлях. А за кожною з них - людина, для якої дерево стало не просто матеріалом, а справжнім покликанням.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з майстром і дізналися про його шлях у ремеслі, перші роботи, навчання, історії замовлень, мрії та глибокий внутрішній сенс справи, якій він присвятив життя.
Віктор родом із села Матусів. Свій шлях у ремеслі він починав не з різьблення. Після школи працював у місцевого підприємця в столярній майстерні: виконував просту роботу, носив дошки, був, як сам каже, різноробочим. Але один випадок став переломним. Вибір дерева за словами майстра, був ніби наперед визначений
«Може, це доля. Дивився, як хлопці працюють, і якось саме потягнуло. Хотілося навчитися робити таке ж своїми руками. Потім трапився один чоловік, який робив скриньки ручної роботи. Я не бачив процесу, але він мені подарував одну готову. Вона в мене зберігалася. А потім я по ній сам зробив різці і зробив ще одну таку ж - меншу. Так усе й почалося», - згадує Віктор.
Перша скринька стала не просто виробом - вона стала точкою відліку. Далі були книги, бібліотеки, пошуки знань, навчання через знайомих, старі посібники, а згодом - інтернет і YouTube.
«Я почав читати, вивчати ремесло, виписувати книги з бібліотек, питати у знайомих. Потім з’явився інтернет - трошки там, трошки тут, і так потихеньку навчився. І навіть зараз - досі вчуся», - говорить він.
Окремим етапом стало малювання, адже різьблення неможливе без відчуття форми, композиції та образу.
«Я завжди любив малювати, ще зі школи. Але бачив, що є помилки, що це потрібно вдосконалювати. Тому почав учитися серйозніше: їздив на курси в Черкаси, займався через YouTube, багато тренувався. Тепер можу малювати на дереві, переносити ескізи, створювати картини з голови», - розповідає майстер.
Сьогодні саме різьблені картини та рельєфні панно стали для нього найближчим напрямом у творчості.
«Це вже не просто виріб - це образ, історія, сенс. Це робота, в яку вкладаєш себе», - каже він.
Окрему увагу Віктор приділяє технології виготовлення. За його словами, справжня якість не може народжуватися швидко. У короткі строки воно ніколи правильно не виготовляється. Бо як зробити швидко - так воно й служить недовго. Недарма придумана технологія: як правильно сушити, обробляти, збирати. Будь-яке дерево має свій підхід. М’яке - одна технологія, тверде - інша. Хтось хоче швидко, але по-справжньому якісно швидко не робиться», - пояснює він.
Працює майстер із різними породами дерев, залежно від призначення виробу.
«Для меблів найчастіше використовую ясен. У нього гарний візерунок, він доступний по ціні і дуже якісний. Якщо потрібно дешевше - це клен, липа. А для різьблення найкраща саме липа: вона м’яка, пластична, на ній легко працювати. Якщо правильно висушити і зберігати, можна вирізати найтонші деталі - вона не дає великих сколів і дуже красиво передає рельєф», - розповідає Віктор.
Сьогодні він виготовляє меблі - ліжка, тумбочки, столи, шафи, різьблені рельєфні панно та картини, нарди, сувеніри, шеврони, працює з індивідуальними замовленнями. Особливе місце у його роботі займають вироби для військових і ветеранів.
«Останнім часом дуже багато замовлень було саме для хлопців - шеврони, нарди, картини. Часто замовляють як подарунки для ветеранів, як сувеніри. Це не просто виріб - це знак поваги», - говорить майстер.
Одна з показових історій - замовлення від мисливця, який попросив вирізьбити голову кабана на софі.
«Я не міг його намалювати. Малював разів зо тридцять. Виходили якісь дикобрази, а не кабани. Ми з замовником уже сміялися. Але саме тоді я зрозумів: треба вчитися малювати професійно», - пригадує він.
У підсумку замовлення перетворилося на цілу композицію: кабан, тетерев, білка на дереві - повноцінна різьблена картина на дверцятах. До роботи долучилася навіть дружина - допомагала шліфувати.
«Тоді було дуже багато роботи, але й дуже багато досвіду і радості», - усміхається майстер.
Віктор принципово розрізняє ручну працю і фабричне виробництво.
«Фабрика - це штампування. Там партіями роблять, якість не завжди контролюють. А через рік-два воно сиплеться».
Він згадує історію з клієнтом, який обрав магазинне ліжко через дешевшу ціну.
«Чоловік подзвонив, каже: “Хочу ліжко”. Ми обговорили розмір, матеріали, я назвав ціну. Він каже: “Ого, в магазині дешевше”. Я відповів: “У магазині беруть з фабрики, де роблять тисячами один і той самий виріб, без переналаштування, без індивідуального підходу”. Він сказав, що піде в магазин. А я йому відповів: “Через п’ять років чекаю вас у себе”. Через три роки він подзвонив і сказав: “Я вже викидаю ліжко з магазину. Зробіть мені нормальне”», - розповідає Віктор.
За його словами, фабричне виробництво орієнтоване не на якість, а на швидкість і масовість.
«Там якщо десь прорахувалися в деталі - вся партія пішла. Ніхто не хоче брати відповідальність. Тихенько підмазали, підліпили, відправили в магазини. Люди купили - і через кілька днів починає сипатися, шататися, відвалюватися», - говорить майстер.
Він переконаний, що різниця між ручною і фабричною роботою відчувається навіть на рівні енергії виробу.
«Мені часто пишуть у соцмережах, кажуть: видно, що це ручна робота. Від твоїх робіт теплом віє, ніби душа вкладена», - усміхається він.
Для Віктора робота - це не гонитва за грошима, а процес творення.
«Я не працюю з думкою швидше заробити. Мені цікаво створювати. Роблю ескізи, шаблони, багато малюю. Лежать шматки, фрагменти, начерки - а потім все складається в одну картину. І тоді видно, що це створено, а не просто зроблено», - каже майстер.
Серед труднощів - відсутність світла, дуже дорогі матеріали, війна, економічна ситуація.
«Світла часто немає, матеріали дуже дорогі. Коли людям кажеш вартість - беруться за голову. Але здешевити - значить втратити якість і красу», - пояснює він.
Попри це, Віктор активно допомагає військовим: створює картини для благодійних аукціонів, передає роботи на донати.
«У нашому селі на аукціоні мою картину продали більш ніж за п’ять тисяч гривень. У Черкасаи робив картини з козаками з написом “Мені честь, а Україні слава” - їх теж купували на донати. Якщо можу допомогти - я допомагаю», - говорить майстер.
Його мрія - створити майстерню-центр навчання, де можна було б передавати знання іншим.
«Хотілося б зробити невеличке виробництво з навчанням. Передавати знання, вчити інших майстрів. Ця професія зараз дуже рідкісна», - каже він.
Та поки що війна і складна ситуація стримують ці плани.
«Зараз важко. Замовлень мало. Людям морально і матеріально складно», - зізнається Віктор.
На запитання, що для нього означає ця справа, він відповідає просто:
«Це моє життя. Якщо її забрати - життя не буде. Я постійно тут, у майстерні. Навіть коли немає світла - думаю про нові роботи, ескізи, картини. Це не робота - це я сам».