Для Лариси Лісогор, вчительки зарубіжної літератури та заступниці директорки з виховної роботи, вчителювання є сенсом життя. Вона прагне стати вчителькою, яка навчається у своїх учнів і учениць, які, своєю чергою, братимуть найкраще від неї.
«Як це не банально звучить, але себе в іншій професії я не бачу і не відчуваю»
Лариса – прогресивна вчителька, яка прагне триматися на хвилі освітніх інновацій. Вона каже, що разом із розвитком інформаційних технологій змінюється і свідомість людей, тому освіта повинна не відставати. Оскільки вчителі завжди є одними із рушіїв прогресу освіти, вони теж повинні постійно розвиватися, досліджувати факти й вчитися їх використовувати.
– Коли я навчалася, комп'ютерів не було, навіть інформатику ми вчили за таблицями. Сьогодні це здається смішним, а уявіть, як це складно! Було так цікаво, коли вчителька приносила на урок історії плакати з замками феодалів і розповідала про них. Зараз, завдяки інтернету, учні можуть дізнатись склад матеріалів використаних при будівництві замків. І тому, коли говорять, що нам вистачало дошки з крейдою і підручника – то мені хочеться плакати. Так, нам вистачало. А сучасним дітям – ні! –каже педагог.
Лариса звертає увагу й на те, що технічний прогрес в освіті потрібно регулювати, і вчителі є першими, хто може це робити. Наприклад, мобільні телефони є незамінними для завдань, де учні сканують QR-код або проходять вебквести, але, разом з тим, необхідно обмежувати листування учнів між собою під час уроку.
«Мої уроки на 100% інтерактивні, тому що тільки так я можу зацікавити клас, щоб вони не тягнулися за мобільними».
Лариса розповідає, що всі її колеги й колежанки дуже багато працюють, проходять курси, беруть участь у майстер-класах і конференціях і застосовують отримані знання на уроках.
– Я надихаюся творчими колегами, яких маю, а мотивують мене сяйливі очі моїх учнів і учениць,– зазначає Лариса Михайлівна.
Однією зі своїх найбільших перемог вчителька вважає участь в освітньому марафоні від спільноти EdCamp:
– Це були дуже насичені 42 дні: багато нових знайомств із вчителями з усієї України, а також відомі спікери, серед яких журналістка й активістка Слава Фролова, психологиня Світлана Ройз, і фахівець ZOOM-педагогіки Анатолій Засоба.
Завдання, які Лариса виконувала на марафоні, були справжнім викликом, але командна робота, гарна організація заходу і її особиста мотивація допомогти отримати максимум за ці 42 дні.
Інша сторона роботи Лариси – це виховна робота, і саме вона подобається заступниці директора більше.
– Нині дуже багато конкурсів і акцій, які розвивають творчі здібності учнів. Хочеться відірвати дітей від телефону чи комп’ютера і долучити їх до креативу, – каже педагогиня. – Це як змагання між навчанням і телефоном: що переможе? Моя мета – це щоб перемогло навчання.
Вся школа знає Ларису як вчительку-живчика, яка витягує учнів і учениць із телефонів, залучає їх до цікавих заходів і конкурсів. А якщо у когось є власні ідеї для дозвілля – йдуть до Лариси Михайлівни, яка все організує.
Окрім роботи, важливе місце в житті Лариси посідає її сім'я.
– Мене надихають до життя і роботи мої діти. Син завжди заспокоїть, а донька підтримає. Діти дають мені силу і бажання йти до своїх цілей – як особистих, так і професійних.
Лариса – яскравий приклад твердження, що найкраща мама – це щаслива і самореалізована мама. Завдяки улюбленій роботі, вона може краще впливати на своїх дітей і показувати їм гідний наслідування приклад.
«Перш за все, ми повинні розвиватися у тій сфері, яка нам цікава. Для мене це – вчителювання. Саме це я вважаю ключем до щастя».
Олександра Лісогор, проєкт «Різні жінки»