Днями до нас в редакцію завітали дві жінки, які приїхали в наше місто із м. Дрогобич, що на Львівщині, ― Зінаїда Іванівна Лагуш та її донька Оксана. В Шполі вони не були понад 20 років. Так чекали на зустріч із колись рідним містечком, так скучили за ним... У планах було провідати могили рідних. Та щойно зійшли з потягу, їхні враження одразу зіпсувалися...
― Ми приїхали потягом «Львів—Черкаси» вночі. Оскільки рідних у нас тут не залишилося, нас ніхто не зустрічав. Знайомих ми не хотіли турбувати, думали, що до ранку посидимо в залі очікувування залізничного вокзалу, ― розповідають жінки. ― Та ба... Вокзал взагалі виявився зачиненим ― в які б вікна ми не стукали, нам ніхто не відчинив. Жодної інформації про те, як винайняти таксі ― за яким номером і куди зателефонувати ― теж ніде не розміщено. Вокзальною площею бродили безхатченки, і нам нічого не залишалось, як просто в цю холодну ніч, аби зігрітися, примоститися десь біля них...
Пані Зінаїда та пані Оксана були просто приголомшені, чому в місті, яке є географічним центром України та претендує на туристичний край, зовсім не подумали про елементарно необхідну інформацію для його гостей.
― Хіба не можна розмістити її поблизу вокзалу на щиті, щоб пасажири, зійшовши з потягу, могли зорієнтуватися, як добратися до найближчого готелю, як викликати таксі, ― кажуть вони. ― Добре, що все ж знайшлися якісь молоді люди, котрі, зглянувшись над нами, викликали авто, яке вже довезло нас до готелю. А так ― просто хоч плач...
А й, справді, мабуть, варто було б нам врахувати таку пропозицію.
Лариса БАЧИНСЬКА.