Щодня вони прокидаються о 4-ій ранку, щоб вже о 6-ій сісти до автобуса і попрямувати на роботу в поле. Їх не лякає ні палюче сонце, ні сильний вітер, ані холодний дощ. Попри сувору дисципліну в колективі та виснажливу фізичну роботу вони усміхнені і задоволені, адже мають секретну зброю — дружній колектив та особливі традиції. Про роботу та відпочинок унікальної бригади ГК «ЛНЗ», до якої багато працівників лише мріє потрапити, дізнавалася «Шполяночка+».
Бригадир Товмацького відділення Василь Кулик працює в «ЛНЗ» вже близько 20 років. Спочатку був завідувачем током, готував посівне зерно для всіх потужностей Групи компаній. А вже третій рік поспіль його вважають одним з кращих бригадирів у Шполянському районі. До його бригади сьогодні мріє потрапити як молодь, так і люди поважного віку. На наше запитання, у чому секрет такої популярності, Василь Олександрович сором’язливо зізнається, що секрету немає, вся справа у ставленні до людей.
— У «ЛНЗ» мене запросили бригадиром, оскільки попередній пішов на пенсію. У перший рік роботи в мене було близько 60 підлеглих, на другий — 80, у цьому ж році — вже 230 осіб. У нас працюють люди зі Шполи, Скотаревого, Василькова, Товмача, Кавунівки, Маслового, Коропчиного, Нечаєва, Кримок, Водяного та ін. Зазвичай, початок сезону у нас залежить від погоди та рівня забур’янення полей. Наприклад, цьогоріч ми працюємо з 21 травня і десь до середини серпня. Серед завдань бригади — видова прополка соняшника та кукурудзи та видалення нетипових культур. Прокидаюся я о четвертій ранку, швиденько пораюсь по господарству, і вже о шостій разом з дружиною ми їдемо на роботу і працюємо до 14-00. Якщо температура повітря перевищує 30-35 градусів, то трохи скорочуємо робочий час до 12-ої. Однак потім, за можливості, відпрацьовуємо ці години.
За словами Василя Кулика, велике значення в роботі має атмосфера в колективі. Тому він разом з дружиною два роки тому започаткували в бригаді особливі традиції, яких дотримується кожен працівник.
— Кожен ранок бригади розпочинається з «5-хвилинки», під час якої я підводжу підсумки попереднього робочого дня та налаштовую людей на новий. На полі у нас діє «сухий» закон. Якщо раптом хтось приходить зі своєрідним амбре, то одразу ж прямує додому, а наступного дня він має з’явитися тверезий, поголений та в чистому одязі. Хоча зараз таких випадків немає, з часом всі адаптувалися до дисципліни. Пригадую, коли я тільки став бригадиром, деякі колеги запропонували мені, так би мовити, «поставити могорич». Однак, я відповів, що на полі спиртного не буде, натомість усіх пригостив морозивом. З того часу ця традиція у нас залишилась, тепер щоразу завершення сезону ми святкуємо не з пляшкою, а з солоденьким.
Традиція так сподобалася працівниці Світлані Варениці, що минулоріч вона теж вирішила докласти зусиль до свята та зробити сюрприз бригадиру та колективу.
— Минулого року мені захотілося зробити приємно нашому бригадиру та потішити смачненьким увесь колектив, тому я приготувала два торти: один — у вигляді кукурудзи, інший — як соняшник. Із самого ранку до пізнього вечора «чаклувала» над ними на кухні, щоб усі наступного дня посмакували, адже після завершення сезону ми майже не бачимось. Усі були дуже здивовані. Цього року теж обов’язково щось приготую, але поки ще не вирішила, що саме це буде, — розповіла пані Світлана.
За її словами, започаткування таких традицій надзвичайно важливе для атмосфери в бригаді, адже вони дають змогу людям зблизитись, ближче познайомитися один з одним, поспілкуватися.
— Коли колектив дружний, ти забуваєш про втому, а такі спільні свята — чудова підзарядка, — вважає Світлана Варениця.
Спільне святкування закриття сезону — не єдина традиція бригади.
— Наша бригада — це одна велика родина. Два роки тому ми започаткували традицію вітати іменинників з днем народження. Вітаємо теж по-особливому — лише польовими квітами, серед яких обов’язково має бути соняшник і кукурудза. Буває, співаємо гуртом під час роботи в полі, — зазначає працівниця Наталія Кулик.
За її словами, в бригаді поважають традиції та слідкують за дотриманням етичних норм.
— Працюю тут перший рік. Тут працювали мої сусіди та родичі, їм подобалось, тому запропонували й мені, — розповідає працівниця бригади Людмила Бандурка. Бригада у нас дуже дружна, всі один за одного горою стоять, хоч всі ми з різних сіл. Багато хто мріє сюди потрапити, під керівництво нашого бригадира. Все тому, що в нього гарне відношення до підлеглих. Він до кожної людини має свій підхід та ніколи не відмовляє в допомозі.
Василь Кулик стверджує, що секрет його бригади надзвичайно простий.
— Ставитися з повагою один до одного, поважати і бути ввічливими. Я до кожного в колективі звертаюся на «Ви», чи це людина старша за мене, чи молодша. А жартівливо називаю усіх «Молодьож». Вони усі у мене молоді, активні і веселі.
Ольга ПАНЧЕНКО