ОВЕЧА МІНІ-ФЕРМА РОДИНИ ПОЛІЩУКІВ

ГОСПОДАРІ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ

Кожен член родини Поліщуків, яка проживає у селі Матусів, переконаний, що у селі є всі умови для того,щоб зі свого невеличкого домашнього господарства отримувати прибуток. Але для цього потрібно правильно прорахувати все і невтомно працювати. І це — головна умова успіху.

 

 

 

 

 Маючи в селі всі умови для господарювання — гріх не скористатися ними
Людмила та Василь Поліщуки, щойно створивши сім’ю, не уявляли свого життя без господарства. Обоє — із сільських родин, де завжди тримали у господарстві свиней, корів, кролів чи птицю, обробляли городи. Тож спочатку вони і почали розводити у своєму господарстві свиней, тримали й корову. А свійську птицю — качок, гусей, індиків чи курей — і господарством не вважали. Бо це те, що має бути на кожному сільському подвір’ї.

Та з набуттям сімейно-господарського стажу голова родини — Василь Петрович — почав задумуватися над тим, як же організувати власне господарство так, щоб воно було не збитковим, а дозволяло не лише забезпечувати свою родину продуктами, а й давати прибуток.

Самостійно будували свій дім, обробляли землю, пробували, іноді в чомусь помилялися, і знову пробували — і так крок за кроком досягали успіху. Сьогодні в їхньому господарстві налічується 80 соток землі, де вирощується вся городина, корми для худоби; в парниках — розсада помідорів, редису, перцю, капусти, огірків, рання картопля; є пасовище для кіз та овець, садок, де ростуть напівкарликові яблуні, груші, сливи, персики; малинник, в домашніх інкубаторах висиджуються курчата, гусенята та індичата; на подвір’ї ґелґочуть чепурні гуси та індики, співають півні, кудкудакають кури, з кліток виглядають вухані-кролі. Словом, міні-ферма, кожен працівник якої має свої чіткі і суміжні обов’язки. Утримують її самі Людмила та Василь, допомагає їхній син Олександр, на домашній кухні клопочеться бабуся Марія, мама Людмили, яка теж має свої обов’язки по господарству.

Вихідних та відпусток у них немає, бо щоранку, підіймаючись зі сходом сонця, поспішають до свого господарства, на город, а в хату повертаються лишень, коли смеркнеться. Важко, але родина має все, щоб забезпечити свою сім’ю. І без праці на своїй землі та у своєму господарстві вже не уявляє свого життя.

Досвід господарювання доводить, що до того, хто працює, удача прихильна, а тим, хто має відповідні умови господарювання у селі, просто гріх не скористатися ними.

А починалося все із двох овечок та баранця
Щойно одружившись, Людмила та Василь тримали по три свиноматки, корову, по двоє телят, розводили фредок та кролів. Але така практика господарювання довела, що вигідно у господарстві, а що ні.

— Свиней нині тримати зовсім невигідно, — каже Людмила Василівна. — Тому ми з чоловіком вже давно відмовилися від їх вирощування. І дійшли висновку, що своє господарство має бути різногалузевим.

Тож поряд із тваринництвом вирощуємо розсаду, ранню картоплю, овочі та фрукти, в інкубаторах висиджуємо курчат і т.д.

Розсада, овочі чи фрукти також дають прибуток для сім’ї. Їх ми вирощуємо в парниках. На початку березня посадили картоплю, то наприкінці квітня вона вже цвіла. Далі підоспіла розсада помідорів та огірків, рання редиска. Їх ми реалізуємо на ринку. На курчат та гусенят, які висиджуються з яєць в інкубаторах та домашньою птицею, є замовлення наперед.

Та однією із перспективних ніш нашої тваринницької міні-ферми є вівчарство.

— 11 років тому саме з двох овечок та баранчика ми й починали створювати свою міні-вівцеферму,—долучається до розмови голова родини — Василь Петрович. — Сьогодні вона налічує близько 30 голів. Вівці невибагливі в їжі і в умовах утримання. А цінуються своїм молоком, вовною і м’ясом, які без проблем реалізуються. Та ми все ж спеціалізуємося на продажу молодняка.

Треба бути готовим, що прибуток з’явиться лише через 1,5 року
Як розповідає господар міні-вівцеферми Василь Поліщук, для успішного розведення овець потрібно вибрати правильну породу, яка поєднуватиме наявність м’яса, вовни і молока високої якості. Поліщуки, хоча й не орієнтуються на отримання від своїх овець м’яса чи молока, розводять романівську породу. Вівці цієї породи відрізняються гарною плодовитістю (двічі-тричі на рік по 4—5 ягнят).

Самі тварини невибагливі в їжі і умовах утримання, а також досить швидко набирають вагу (вага дорослих овець становить до 50 кілограмів). Але треба бути готовим до того, що термін окупності цього бізнесу становить від 1 до 2 років. Тому перш ніж почати займатися бізнесом з розведення овець, необхідно прорахувати всі можливі ризики та збитки, — каже Василь Поліщук.

— А організацію своєї вівцеферми починати не з 1—2 овечок, а придбати їх 5—6 та одного баранчика.

Молоко та молочна продукція приносять неістотний дохід. Основний дохід виходить завдяки м’ясу тварин і продажу ягнят. Баранина користується постійним попитом, тому можна реалізувати м’ясо. Поліщуки ж продають своїх ягнят із 2—3-місячного віку, коли ті вже вміють самостійно їсти.

Пасти… пасти… пасти…
Утримувати овець можна цілорічно в стійлі, але краще, щоб у тварин була б можливість відвідувати пасовища.

У Поліщуків є таке пасовище вздовж залізничної колії, що проходить поряд, і це дозволяє економити на кормах. Щойно зійде сніг і з’явиться перша травичка, і до самісінького літа вівці перебувають на природному пасовищі. В холодну пору року — у приміщенні, яким слугує звичайний дерев’яний загін.

Вівці приводять потомство двічі на рік.

— Взагалі вівці дуже розумні тваринки. Зазвичай тих, що мають давати потомство, ми переводимо в окремий загін, — розповідає Людмила Василівна. — А то якось не встигли, і одна з овечок почала котитися прямо в загальному приміщенні. Та інші вівці, поступившись своїй сусідці місцем для народження ягнят і обступивши її в центрі сараю, стояли колом біля неї, зовсім не рухаючись, лише співчутливо споглядаючи за процесом.

Влітку головним кормом для овечок є пасовище. Зимова годівля проводиться в основному за рахунок сіна. В основному — це зернові та бобові, конюшина, які збирають зі своєї площі (господар має мотоблок для обробітку власної землі).

Нині весна. Тож вівці Поліщуків майже увесь день проводять на пасовищі. Лишень маленький і майже ручний баранчик Шон, якого вигодовували із пляшечки, бігає у дворі за своєю хазяйкою, не відходячи від неї ані на крок, залюбки іде на руки і навіть по-овечому посміхається.

У дні великодніх свят Поліщуки дозволили собі невеличкий перепочинок — і знову до роботи. Бо кожен весняний погожий день увесь рік годує.

Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора).