З подружжям Геннадія та Ірини Лещенко я познайомилася під час проведення акції «Молитва за Україну», яка відбулася 28 червня, в День Конституції України, на території будівництва комплексу «Географічний центр України». Родина переїхала нещодавно зі Словянська до Шполи, полишивши рідну землю у зв’язку з військовими діями в місті. Він — санітарний лікар, вона — лікар-анестезіолог, з ними донька Наталія. Відразу отримали робочі місця в центральній районній лікарні та в санітарно-епідеміологічній службі. Житель Шполи Олексій Пірогов надав родині власну квартиру для проживання. Про ставлення шполян до них, як біженців, відгукуються з теплотою у словах, із вдячністю за турботу і розуміння. Під час заходу «Молитва за Україну» молилися чи найревніше серед усіх, адже зазирнули у вічі смерті там, у Слов’янську, де триває суцільне бомбардування. Так звані ДНР і ЛНР вважають бандитськими формуваннями і терористами, які отримують підмогу від сусідньої Росії — у постачанні бойовиків , зброї та боєприпасів.
— Спочатку майже третина населення Слов’янська виходили на мітинги і кричали «Росія, Росія!», а потім почали тікати, бо процес став неконтрольований, люди втратили почуття безпеки, бо щомиті там сьогодні можна загинути: в транспорті, на вулиці, навіть у власному домі чи квартирі, — розповідає пан Геннадій. — Приблизно 70% населення нашого міста покинули його на даний час. А ще ж торік, на святкуванні Дня Незалежності України, у нас відбувся масштабний парад вишиванок, який зайняв в Україні перше місце серед таких патріотичних акцій.
— То Слов’янськ ще донедавна був звичайним українським містом? — запитую.
— Скажу, що проросійські настрої теж давали про себе знати, але в цьому ніхто не вбачав загрози, аж поки ми не побачили, яку «допомогу» принесли нам брати-слов’яни. Ми дуже сподіваємось, що українська влада невдовзі знищить терористів і наша держава стане насправді вільною і незалежною і, що головне, суспільство зорієнтується де правда, а де нахабна брехня.
Родина Лещенків щиро дякує всім шполянам, котрі допомогли не лише матеріально, а й морально пережити такий нелегкий період їхнього життя. І сподіваються на повернення до рідної домівки відразу, коли на це буде отримано дозвіл опісля закінчення непевного стану на малій батьківщині, а мрія про єдину і могутню державу Україну допомагає долати будь-які незгоди долі.
Розмовляла Наталія СТОРЧАК