Хто б міг подумати ще кілька десятирічь тому, що печі, які з настанням газифікації ставали вже майже пережитком минулого, колись знову виявляться такими затребуваними, а професія пічника повернеться у моду. Зважаючи на останнє подорожчання газу та на прогнози щодо подальшого росту ціни на нього, передбачливі господарі почали встановлювати у своїх будинках печі та каміни.
— Нині саме піч є тим безпрограшним варіантом, який допоможе cім’ї і зекономити на коштах за газ, і нагрітися, — вважає Олександр МЕЛЬНИЧУК зі Шполи, і охоче ділиться з читачами «Шполяночки+» і своїми думками, і секретами свого захоплення.
Вчився на муляра
Рід Мельничуків походить із села Кримки. Там колись пройшло дитинство і мого співрозмовника Олександра Степановича. Нині йому вже 70. А коли було всього 16 і доводилось обирати професію, Олександр вагався із вибором. Дуже хотілося йому стати машиністом, працювати на залізниці. Та у Шевченківському училищі на Черкащині, де можна було здобути цей фах, таких юних хлопців (які щойно закінчили 8 класів), чомусь не приймали. Тож і вирішив юнак їхати аж на Луганщину, у м. Молодогвардійськ, де набирали учнів до будівельного училища.
Перші професійні кроки Олександр Мельничук робив також на сході країни. І саме там будував свої перші печі. Зрозуміло, що розкривати хлопцеві усі секрети мулярської справи ніхто із майстрів не поспішав, тому він із цікавістю спостерігав за роботою старого досвідченого муляра, до бригади якого потрапив, і намагався запам’ятати з побаченого якнайбільше. Так з роками, як кажуть, і набив собі руку.
— В ті часи традиційно мурували печі з опалювальним щитком, — розповідає майстер. — Вони були простими за конструкцією, зручними в експлуатації, служили для обігріву приміщення і приготування їжі. То був мій перший набутий досвід і перші помилки, як і у всіх молодих фахівців. Звичайно, що із кожною новою вимуруваною піччю вони враховувались, робились якісь нові експерименти. Іноді, отримавши чергове замовлення, я довго метикував, як виконати його, щоб врахувати всі побажання клієнта і зробити роботу якнайкраще.
Вже після армії, повернувшись на Шполянщину, Олександр Степанович влаштувався у будівельну організацію — ПМК-257, і у складі бригад будував ферми у Ярославці, корівники у Межигірці.
Якось, прочитавши оголошення в одній із газет про набір на навчання майстрів лісового господарства, вирішив спробувати себе у ще одній професії. Поїхав до Кіровограда і згодом здобув професію, яка для Олександра Степановича стала основою всього життя.
У Шполянському лісництві він про-працював аж до 2006 року. Звідти провели ветерана на заслужений відпочинок. До речі, зовсім нещодавно, навесні, у день сімдесятиріччя Олександра Мельничука, колеги із лісового господарства не забули на-відати його — приїхали привітати.
Головне — гарна тяга
Пічну ж справу Олександр Степанович не залишав ніколи. Час від часу отримував замовлення і будував печі чи каміни своїм знайомим, друзям, рідним.
І тут головним було не стільки заробити якусь копійчину, скільки реалізувати себе у справі, яка до душі і приносить задоволення. Адже кожна нова піч — це новий проект, нові розрахунки, нові ідеї. І тут дуже важливим є момент, коли плани замовника збігаються із можливостями майстра реалізувати задумане в житті. Іноді ж доводиться переконувати клієнта у неправильності того чи іншого рі-шення, доводити йому чому, і разом знаходити спільні варіанти реалізації проекту.
Олександр Мельничук порівнює цю роботу із грою на шаховій дошці, де можна зробити багато ходів, але важливо, щоб кожен із них був гарно продуманим, тобто правильним.
— Зазвичай на будівництво однієї печі середніх розмірів (55х55 см), наприклад, печі з опалювальним щитком і трьома каналами, йде три-чотири дні, — розповідає Олександр Степанович. — Головним у печі є тяга, тож у цій справі дуже важливо правильно вимурувати ходи, через які дим виходить у комин. Правильно викладені дають рівну і потужну тягу, ними дим проходить рівно і поступово, а от неправильно чи неякісно збудовані можуть призвести до біди. Бо дим — як струмок навесні, який, пробиваючи собі дорогу, шукає найбільш вигідні шляхи для свого руху, і треба наперед продумати та передбачити такі варіанти, — додає майстер.
Правильно вибране місце
та якісний матеріал
Існує велика кількість конструкцій печей. Вони бувають великими або маленькими за розміром. З найвідо-міших можна назвати голландку, шведську і російську печі. А за призначенням їх ділять на варильні, опалювальні та опалювально-варильні.
Олександр Степанович зазначає, що вибір місця для печі теж дуже важливий. Вона повинна стояти так, щоб тепло створювало завісу холоду від вхідних дверей, і рівномірно зігрівала приміщення. Важливою умовою в розташуванні печі є доступність до всіх її стінок, це необхідно для контролю за її справністю, прибиранням і чищенням.
А ще для того, щоб пічка довго і вірно служила, важливо збудувати її з якісного матеріалу. А після будівництва — обов’язково витримати кілька тижнів, щоб вона гарно висохла. Саме тоді перший раз і запалювати піч. Але зазвичай господарі просять майстра зробити це одразу після закінчення роботи, щоб перевірити тягу.
Важливо, як зазначає майстер, вміти правильно розпалювати і доглядати за піччю. Рекомендується підтримувати в ній горіння постійно на одному рівні, уникаючи перегріву. Це важливо, адже то сильно нагріваючись, то охолоджуючись, піч часто розширюється і стискається, що сприяє виникненню в ній тріщин.
Ясен та клен
дають гарне тепло
Не менш важливе значення мають і породи дров, які використовують при горінні. Пріоритетною характеристикою, за якою вибирають ті чи інші дрова, є їхня тепловіддача, тривалість горіння і, звичайно ж, комфорт при використанні. Для опалювальних цілей найкраще підходять всі дрова з листяних порід.
— Для топки печей і камінів використовують переважно дрова таких порід, як акація, клен, дуб, ясен, береза. А от на ліщині гарно пекти хліб, — каже пічник. — Коли піч сильно гуде, — тяга велика, багато тепла відлітає у трубу. У такому випадку засувку слід прикривати. Червоне полум'я, задимлення і мляве горіння свідчать про погану тягу.
Незамінний атрибут
домашнього затишку
Скільки довелося збудувати за своє життя печей та камінів, майстер Мельничук не рахував. У його будинку, який переважно опалюється за допомогою блакитного палива, печей є кілька. Їх Олександр Мельничук робив сам і залюбки розпалює в холодну пору, коли приїжджають його діти із сім’ями та четверо онуків.
Роботу пічника цілком заслужено можна назвати мистецтвом, оскільки вона вимагає особливої майстерності і знань.
Нині Олександр Степанович, перебуваючи на заслуженому відпочинку, залюбки віддається цьому захопленню і вважає, що піч була і залишається в кожному домі головною річчю — незамінним атрибутом живого тепла і затишку.
Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора).