Із творчими захопленнями майстрині із села Водяне Марини Боровик ми вже знайомили наших читачів. Марина Олександрівна працює художнім керівником сільського будинку культури. Жінка малює, виготовляє скульптури із пластиліну та туалетного паперу, ляльки-обереги, створює картини із ниток. Кілька років тому вона захопилася різьбою по дереву і почала виготовляти неповторні дерев’яні скульптури за допомогою бензопили. Останнім захопленням цієї жінки стала архітектурна ліпнина. Та творча душа Марини Олександрівни не стомлюється шукати. У неї з’являються все нові і нові ідеї, які ця непосидюча особистість прагне одразу ж втілювати у життя. Саме про це ми і розмовляли з Мариною Боровик у нашій «Творчій вітальні».
Багатодітна мама
і непосидюча натура
Марина Олександрівна народилася в Казахстані. У село Водяне переїхала ще в дитинстві разом зі своєю мамою, у якої тоді зростало п’ятеро дітей — усі дівчатка. Звичайно, нелегко на той час було прогодувати таку велику сім’ю, і дівчата прагнули самі заробляти.
Марина не цуралася жодної роботи. Мабуть тому навчилася у цьому житті всього: і корову доїти, і город сапати, і меблі тканиною оббивати, і шити. Коли ж сама стала дружиною і мамою, прагнула встигати все. У селі вони з чоловіком мають будинок, 50 соток городу, господарство. І трьох дітей: старшому синові Вадиму — 22 роки, доньці Лізі — 18, а найменшому Сашкові — 7 років.
Марина Олександрівна встигає усе. Ось уже 11 років вона не просто художній керівник Водянського будинку культури, а завжди активний учасник усіх без винятку культурно-мистецьких заходів, виступів художніх колективів села, виставок декоративно-ужиткового мистецтва, спортивних змагань, які проводяться в районі та поза його межами, організатор сільських свят.
— І коли лишень встигаєте? — запитую я її, дивуючись такому запалу.
— А таку вже маю натуру, непосидючу, — відповідає, посміхаючись. — Хочеться все встигнути. Так і жити цікавіше.
Нові ідеї одразу
втілюються в життя
Коли до Марини Олександрівни приходить творче натхнення, з’являється якась нова ідея, вона одразу береться за роботу, і доки не втілить у життя задумане, не відступає. Такий вже має характер. Прагне все осягнути, встигнути.
Ще у школі вона почала займатися випалюванням по дереву (пірографією) — наносила малюнок на шматок дерев`яної поверхні за допомогою паяльника. Ця техніка застосовується в художній графіці і декоративно-прикладному мистецтві. Зараз це захоплення вже у минулому, але іноді для майстрині це гарне заняття і хороший спосіб зняти напругу.
Потім пані Марина почала малювати. За допомогою олівця створювала графічні малюнки. Найцікавішим для неї було створення портретів. Адже завдяки портрету, як вважає самобутня художниця, можна найбільш вдало передавати емоції людини, які формують її образ. Тож час від часу Марина Олександрівна бере до рук олівця і передає свій настрій, почуття і враження на папері.
Пеньки стають скульптурами
Перед будинком культури, де працює Марина Боровик, є дерев’яна скульптура, — старий дідусь, який ніби зійшов зі сторінок дитячої казки. Його виготовила Марина Олександрівна за допомогою пилки.
— Коли зрізали старе дерево, залишилась його частина — пеньок. Я подивилася на нього і одразу виникла ідея — з’явився ось такий образ, який я і створила, — каже пані Марина.
Такі ж скульптури зі старих пеньків з’явилися і у мене вдома та біля заводу, що у селі.
Мабуть, для творчої людини це закономірно. Розвиваючись сама, вона розвиває і свої таланти та проявляє їх у житті.
Надвірним спорудам —
нового декору
Побачивши якось роботу, виконану з використанням архітектурної ліпнини, Марина Олександрівна захотіла теж спробувати осягнуть новий жанр.
Поїхала до майстра, який знався на цій справі, і після спілкування з ним взялася за роботу. Дуже вже хотілося відтворити побачене власними руками.
Коли чоловік змайстрував вдома камін, Марина Олександрівна, взявшись за оформлення його декору, надала йому оригінального вигляду.
Такого ж респектабельного вигляду набули і надвірні споруди: погріб та літня кухня.
— Ця техніка особлива тим, що, взявшись за роботу, не можна відкласти її, не закінчивши розпочате, — каже майстриня. — Адже матеріалом для ліпнини слугують цемент, пісок, циразит. І, розпочавши створювати візерунок, не залишиш його незавершеним, щоб не порушити плавність ліній. Тому ця робота вимагає терпіння і злагодженості усіх процесів. Часто, аби завершити роботу, доводиться працювати всю ніч. Але не скажу, що мені це обтяжливо чи нецікаво. Дуже хочеться побачити закінчений варіант роботи, а ще більше — щоб він відповідав задуманому ескізу. Іноді нові ідеї виникають вже у процесі роботи. Але повне задоволення отримуєш вже тоді, коли робота висохне та після нанесення фарби.
Ліпнина в інтер'єрі стала нині дуже популярною, адже дає можливість підібрати відповідні ліпні декоративні елементи практично для будь-якого стилю інтер'єру. А ще — дозволяє приховати огріхи обробки, та й надати вже не новій споруді чи об’єктові нового вигляду.
А значить — подарувати нове життя. Марина Олександрівна робить це по-особливому, адже вносить у всі свої роботи українського колориту. У її планах спробувати робити ще й надвірні скульптури із бетону.
Тож хочеться побажати цій непосидючій творчій натурі нових ідей і натхнення для реалізації усіх задумів у життя!
Лариса БАЧИНСЬКА.