Від земської до районної: з історії медицини Шполянщини (Продовження. Початок в №№5–9)

Останній із могікан української психіатрії Йосип Адамович Поліщук (зав. каф. психіатрії Київського інституту удосконалення лікарів) наголошував, що за станом розвитку психіатрії та ставленням до душевно хворих, можна оцінити державу…

       Психіатрична допомога надавалась у «Водолікарні»

 Головним психіатром області з 1959 по 1979 роки працював Микола Петрович Решетняк, невропатолог, який пройшов перепідготовку з психіатрії ще старої школи психіатрів. Йому, завдяки наполегливій та заповзятій роботі, вдалось створити мережу психіатричих закладів, максимально наближену та доступну хворим. На початку 60-х років минулого століття було утворено 8 психоневрологічних відділень при райлікарнях. Зокрема, на базі «Водолікарні», яка знаходилась у центрі нашого міста, в 1961 році розмістили 60 ліжок психоневрологічного профілю.

     Важко сказати, хто був ініціатором та натхненником побудови «Водолікарні», але подібного в районах не було. Високовартісний та технічно складний проєкт забезпечував лікування різноманітних хвороб. Функціонували витяжні ванни, різноманітні душі та інше. На той час у відділенні працювали лікарі: Г. П. Капшученко, М. М. Вовк та О. Д. Дорохов до 1973 року, а потім переїхав до Шрамківки. У1971році, з невідомих мотивів, відділення перевели до двоповерхової будівлі в районі цукрозаводу. До цього часу там перебувала санепідстанція.

    З 1970 року завідував відділенням Генадій Станіславович Вітковський.  Наприкінці 70-х років з Антонівської дільничної лікарні приїхало до Шполи подружжя Теребінових, і після курсів на базі обласного психоневрологічного диспансеру до роботи психіатром приступив Володимир Васильович Теребінов. У 1977 році Г. С. Вітковський залишає Шполу й переїздить до Полтавської області. На 50-ти ліжкове відділення залишається один лікар та дають сумісництво лікарю-невропатологу Миколі Федоровичу Кольві.

До 1982 року ми працювали з Володимиром Васильовичем Теребіновим, а з 20 квітня1982 року мене призначили зав. відділенням (В. В. Теребінов важко хворів, і невиліковна хвороба забрала його від нас занадто рано).  

    З 1982 року ряди психіатрів поповнив Сергій Іванович Сидоренко, і ми дружно та успішно працювали до 2005 року. Маючи практичий досвід, я намагався допомагати порадами та професійною літературою, якої вже накопичилось чимало.

У 1979 році нетривалий час працював у нас наркологом лікар Товстик, долю якого не знаю.  

 З 1987 року до нас приєднався Іван Васильович Галушко, який проявив себе кваліфікованим, талановитим психотерапевтом. Організував у поліклініці кабінет психотерапії, де успішно надавав допомогу хворим з межовими станами розладів психіки. Іван Васильович перейшов на приватну практику надання допомоги. 

   Наприкінці 80-х років велику увагу приділяли наркологічній допомозі і в приміщенні біля «Водолікарні» відкрили міжрайонний амбулаторний наркодиспансер, в якому працювали: Леонід Леонтійович Гладковський, Василь Ярославович Панчишин та Валерій Петрович Старов.

    На початку 90-х років диспансер ліквідували. В. П. Старов отримав тяжку травму й вийшов на інвалідність. Л. Л. Гладковський незабаром вийшов на пенсію за віком. Довгий час продовжував працювати наркологом у кабінеті нарколога поліклініки Василь Ярославович Панчишин. В останні 4 роки наркологічну службу очолює Юлія Олександрівна Трохимець.

      У наркокабінеті в різні роки працювали незамінні працівники середньої ланки – медсестри  Кіра Дмитрівна Верніченко, Віра Антонівна Лепетуха, Катерина Василівна Похило.

    Старшими медсестрами в психоневрологічному відділенні працювали: Наталія Іллівна Алієва, Людмила Анатоліївна Михайлова, Лідія Василівна Лозінська, Тамара Макарівна Колотило, Ліна Василівна Слюсар, Раїса Костянтинівна Слуцька, Валентина Миколаївна Сіренко, Катерина Дмитрівна Козленко.

Колектив та хворі пам'ятають і медсестер: Мотрю Микитівну Замашну, Олександра Дмитровича Заволоку, Тамару Іванівну Бебешко, Антоніну Прокопівну Скотар, Віру Василівну Гончар, Олександра Дмитровича Терещенка, Олександра Олексійовича Семенюка, Ганну Денисівну Лебедович. В останні роки у відділенні працювали: Галина Іванівна Немна, Катерина Василівна Похило, Надія Борисівна Лісовенко, Світлана Олексіївна Тригуб, Оксана Воскобійник, Ілона Мошинська.

У кабінеті психіатра поліклініки працювали: Олена Митрофанівна Наконечна, Віра Степанівна Славінська, Ольга Григорівна Потеряйко, Галина Володимирівна Богдан, з 1996 року –Тамара Макарівна Колотило.

Відділення  – в районі цукрового заводу

До 1996 року допомога надавалася в психоневрологічному відділенні на 50 ліжок, яке відкрили ще на початку 60-х років на базі «Водолікарні». 

Багато було зроблено для зміцнення його матеріально-технічної бази. Лікарня обмежувала фінансування відділення, й нам у всьому допомагав цукровий завод. Надзвичайно багато роботи виконували власними силами, допомагали й хворі. Будівлю облицювали плиткою, поверх металу вкрили покрівлю шифером, замінили трасу водопостачання, переробили опалення від заводської теплотраси, підлогу в туалетах на бетоновану, зробили другий туалет та кімнату гігієни, поставили нові електробойлери на підігрів води, перестелили підлогу коридора на 2-му поверсі, зробили металевий паркан навколо відділення. Зібрали гарну бібліотеку для хворих та медперсоналу, працював фізкабінет та кабінет психотерапії. Поруч із приміщенням існував гарний підвал, який відновили і зберігали додаткові продукти.

      У 1996 році, в рамках реорганізації, відділення закрили. Головний лікар М. С.  Волик дозволив збереження 15 ліжок на базі інфекційного відділення за умови, що ми самостійно зробимо ремонт і відділення відповідатиме всім вимогам. Тоді довелося звертатися по допомогу на підприємства, використовувати власні ресурси, і разом з медперсоналом, що залишився, ми все ж зробили ремонт упродовж виділеного для нас місяця.  До кінця року надолужили й виконали план ліжко-днів.     

     З 2005 року у відділенні та поліклініці залишився Сергій Іванович Сидоренко, я вийшов на пенсію за вислугою років і змінив місце роботи. У 2008 році за мого сприяння зроблено капітальний ремонт відділення. А у 2011році психоневрологічні ліжка було ліквідовано.

Невдячна й важка справа давати оцінку колегам, та й чи буде вона об'єктивною? Далеко не завжди в лікареві поєднуються його висока професійність з людськими якостями. Ідеальний варіант, коли поєднуються професійність з людяністю, співпереживанням, співчуттям, добротою. Добре, коли є вибір, кого обрати. Візьму на себе відповідальність серед наркологів виділити Леоніда Леонтійовича Гладковського. При цьому жодним чином не применшуючи авторитет інших.

   Леонід Леонтійович прийшов в наркологію зрілим фахівцем – лікарем-терапевтом, який вже сформувався і міг оцінити хворого не лише як нарколог. У нього простежувалась системність і сумлінність – як у роботі, так і у веденні документації. Він жодного разу не госпіталізував хворого без особистого огляду й не описавши в деталях його стану, та не давши призначень. Робив це грамотно й уміло. Мабуть, ніхто не робив стільки, як він, щодо роз'яснення наслідків зловживання алкоголем та наркотичної залежності.  У школах його знали, він цікаво та доступно розкривав проблему та добре володів аудиторією.

      Навчався у середнього медперсоналу

Серед середнього медперсоналу я цінував усіх і ставився по роботі рівновимогливо. Прийшовши до відділення, перші пів року багато чому вчився в медсестер. Вони були всі досвідченими й вивчили та знали багатьох хворих, їхні характери та поведінку. 

Виокремлю Олександра Дмитровича Заволоку, як працівника супернадійного. Ночами, коли він чергував, я спав спокійно, бо знав, що оцінить тіжкість хворого й за необхідності зателефонує, завжди дасть поради при збудженні, буйності хворого.  Раптово й рано відібрала його в нас страшна хвороба.

       Працювала з нами й Тамара Іванівна Бебешко, без якої відділення не уявлялось. Її доброта, довірливість та відкритість зашкалювали й частенько обертались для неї проблемою. Вона була людиною, яка не вміла відмовити. Більше неї ніхто не збивався зі свого ж графіка чергувань. Паличка-виручалочка для всіх. У кого виникла якась проблема з чергуванням, дзвінок –  і Тамара Іванівна вже котиться колобком до відділення. 

Зловживали її добротою й в затримці передачі чергувань. Вечірня зміна о 18:00. Я мав звичку телефонувати близько 17:30 й розпитати, яка ситуація у відділенні.  Доповість – і я спокійний. Після зміни телефоную о 19:30, щоб нова зміна, оглянувши свіжим оком, доповіла про тяжких хворих. Знову голос Тамари Іванівни. 

– Чому Ви досі на роботі? – запитую.  

–Та Валя щось припізнюється,– відповідає. 

Чую, прикрикує на хворого, а я не любив і не дозволяв цього, а через хвилину – вже обіймає й ледь не цілує його. Хворі платили їй взаємністю, але були й невдячні (з причини хворобливого стану). Тоді Тамарі Іванівні через свою довірливість доводилося їхати й шукати втікача з відділення.  Мої медсестри були найкращими, декого ще згадаю пізніше, а в цілому любив усіх…

Далі буде 

Підготував Олексій Пірогов