Щоразу, зустрічаючись із різними людьми, прагну відповісти на запитання, у чому сенс життя мого співрозмовника, і знаходжу на нього найрізноманітніші відповіді. Для одних — це достаток, гроші та визнання. Інші вбачають його у творчості чи самовдосконаленні.
Видатний філософ Григорій Сковорода сенс життя вбачав у пізнанні самого себе, навколишнього світу і Бога в собі. Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб совість була «як чистий кришталь».
Так, безперечно, для кожної людини сенс життя свій. Тому, мабуть, ми й такі різні. Одні понад усе прагнуть здобути гарну освіту, потім зробити кар’єру, інші ― просто мати свою сім`ю та домашній затишок. Ще інші прагнуть свободи, пізнати яку можуть через мистецтво, творчість.
Думаю, буде неправильно стверджувати, що хтось не правий у виборі мети свого існування. Це, напевне, залежить від виховання людини з самого її народження, від того, які життєві цінності їй прищеплювали батьки, які зерна вкладали в її душу вчителі, які люди зустрічались на її шляху, бо велику роль у цьому процесі також відіграє саме їхній приклад.
Художник-майстер Світлана Миколаївна Борутенко зі Шполи, з якою мені пощастило познайомитися, переконана, що кожна людина приходить у цей світ зі своєю місією і живе задля того, аби бути щасливою.
Сама Світлана ― не просто вродлива, добра, розумна і дуже талановита жінка, яка веде здоровий спосіб життя, займається важкою атлетикою, гарно готує. Вона ― найщасливіша людина, бо на цій землі має свою місію ― ділитися своїм талантом з дітьми, навчаючи їх прекрасному.
Живе Світлана Миколаївна разом зі своїми з батьками, які повністю розділяють доньчині захоплення. А всю свою любов, своє душевне тепло, свою доброту ось вже двадцять років Світлана Борутенко віддає сотням вихованців, які відвідують будинок школярів, де вона працює, вкладаючи у їхні душі зерна добра, які проростають гарними талантами. Саме тому цю жінку безмежно люблять її учні, приїздять і навідують, телефонують і дякують за те, що свого часу помітила і розпізнала в них іскорку таланту, допомогла розвинути, підтримала той творчий вогник, що згодом запалахкотів і світить багатьом в житті як орієнтир у світі прекрасного.
Побачити красу в буденному ― це так просто, ― переконана моя співрозмовниця.
Захоплення вишивкою — від учителя
― Світлано Миколаївно, те, що Ви у своєму житті постійно живете в атмосфері творчості, невипадково? Чи були якісь передумови цьому?
― Гадаю, що в цьому житті нічого випадкового не відбувається. І те, що я знайшла своє покликання, мабуть, також. Ще в шкільні роки ми з моєю подругою вирішили піти навчатися в школу мистецтв. Нас запросила туди її сестра Надія Антонович, яку направили в наше місто на роботу після Решетилівського училища народних промислів, що на Полтавщині.
Та так сталося, що подружка моя не відвідувала школу, а я не пропускала жодного уроку і перейняла від моєї наставниці навіть її захоплення вишивкою. Займалася вишивкою в позаурочні години і пішла по її стопах ― після восьми класів школи вступила до цього ж Решетилівського училища. Після його закінчення продовжила навчання у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва ім. В.Ю.Шкрібляка, Чернівецької області, де досконало освоїла художню вишивку.
В цьому закладі, який тоді Умав гарну теоретично-практичну базу, я отримувала не просто глибокі знання, а й пізнавала всі тонкощі світу мистецтва. Зустріла багато подруг, з якими і нині підтримую свої стосунки.
Великий слід у моєму житті залишили викладачі цього закладу. Наприклад, наш класний керівник Марія Петрівна Козубовська залучала нас ще й до сценічного мистецтва, ми готували вистави і їздили зі своїм народним театром «Юність» навіть на гастролі по селам і містечкам області, у військові частини. Крім навчання художній вишивці, я займалась у багатьох гуртках (макраме, плетіння, ліплення, в’язання тощо) одночасно. А ще мені дуже цікаво було вивчати петриківський розпис.
У Петриківському мистецтві закладено любов до української землі
― Чим же Вас полонив саме цей вид декоративно-ужиткового мистецтва?
― Цей неповторний орнамент, який здавна називають «петриківкою», має багатовікову традицію, тісно пов’язаний з мистецькою культурою Запорізької Січі, здавна грав роль оберегу. Він дістав свою назву в селищі Петриківка на Дніпропетровщині.
Люди вірили, що саме у красі є духовна сила, тож у своїх хатах обрамляли цим орнаментом вікна та двері, сподіваючись, що він захищатиме їх. Свої глиняні будинки господині намагалися розписувати квітковими візерунками, розмальовували стіни, піч, хату ззовні ― все це створювало єдиний художній ансамбль.
В основі петриківського мистецтва закладено велику любов до української землі. Класичними елементами петриківського живопису є навколишні рослини, зображення яких, до речі, не використовується в жодному з існуючих видів розпису.
Простий, на перший погляд, малюнок розпису насправді приховує довгу й копітку роботу митця. Основними мотивами розпису є і польові квіти, і гілки калини, мальви чи айстри.
Головний інструмент у петриківському розписі — це руки митця. Весь цей розпис можна виконати тільки пальцем, а потім просто звести кошачкою (пензликом із кошачої шерсті), — і композиція буде чудово завершена.
Вдячна долі, що так повернулась
― З отриманням диплому художника-майстра Ви вирішили пов’язати свою долю з дітьми. Це, теж, мабуть, невипадково?
― Повернувшись після навчання додому, у Шполу, обійшла усі установи та підприємства міста, навчальні заклади, бібліотеки. Ніде не знайшла для себе роботи. І тоді колишній завідувач відділу освіти Володимир Кравець запропонував мені роботу керівника гуртків у районному будинку школярів. І за це я вдячна долі. Бо з того часу жодного разу не пошкодувала, що в житті все склалося саме так, а не інакше.
У перші дні навчання було мало учнів, але згодом охочих навчатися живопису та графіці, малюванню ставало все більше. До речі, тонкощі викладання графіки я осягала, вже працюючи тут, у будинку школярів.
― Кажуть, що графіка є основою образотворчого мистецтва…
― Так само, як і живопис, графіка пов’язана із зображенням на площині: малюнок або відбиток наноситься, як правило, на аркуш паперу. Лінія, контур, силует в цьому мистецтві відіграють головну роль. Отже, графіка — це, насамперед, малюнок, лінійне мистецтво, засноване на сполученні чорного і білого, причому білим є сам папір, а чорним — олівець або чорна туш. Мені свого часу, як і нині дітям, все це вивчати було дуже цікаво.
Нині ж мої учні залюбки відвідують п’ять гуртків художнього циклу з образотворчого мистецтва, які я викладаю.
Можливість творити дає усвідомлення внутрішньої свободи
― Мабуть, недаремно кажуть, що творча людина завжди в пошуку. Що особисто Вам дає можливість творити?
― Сутність кожної людини визначається через ствердження її свободи, а свобода може мати сенс тільки тоді, коли вона є можливістю для творення.
Для мене це головна умова. І жодні матеріальні блага не можуть замінити задоволення творити.
В кожній людині з раннього віку закладено певний творчий потенціал, але потрібно лише помітити, розкрити його і розвинути. Віднайти саме ту сферу, яка допоможе пізнавати світ краси, світ добра, істину, розкрити свою індивідуальність, своє внутрішнє «Я».
Мистецтво може докорінно змінити внутрішній моральний стан людини, а з раннього віку воно вчить формувати ще й естетичний смак.
Саме у творчості я відчуваю і злет душі, і переживаю нові відчуття, відволікаючись від буденності.
— Мабуть, дуже непросто ось так, як Ви, в простому буденному житті віднаходити красу?
— Вона — в кожному з нас, поруч. За нею не потрібно йти десь далеко. Просто потрібно помічати її, насолоджуючись і завдячуючи тому,що послано нам Богом. Здається, це так просто…
— Але ж не кожен на цій Землі здатен, помітивши її, відобразити, довершити... Та ще й передати іншим...
— У кожного з нас своя місія на цій Землі. Саме з нею ми й з’являємось на світ. І те, що я сьогодні маю чудову можливість працювати зі своїми учнями, отримуючи таке величезне задоволення від своєї роботи, можливість творити, це теж, мабуть, було заплановано вище.
Повертаючись на два десятиріччя назад, я б ні за що не проміняла своє життя на якесь інше. Мабуть, саме в цьому і є моя істина, сенс мого життя...
Лариса БАЧИНСЬКА.
ПОДАРУНОК ВЛАСНИМИ РУКАМИ Майстер-клас від Світлани БОРУТЕНКО
Світлана Миколаївна Борутенко, крім створення чудових робіт з живопису, вишивки, освоює все нове, що щойно з’являється у декоративно-ужитковому мистецтві. Створює чудові вироби технікою квілінг, декупаж, з солоного тіста, картини зі штучних та сухих квітів, кісток, пір’я, виготовляє м’які іграшки і навіть торти-шедеври.
Спеціально для читачів нашої газети учениці Світлани Борутенко студентка Черкаського ДТУ, майбутній художник-дизайнер Аліна Кобенко та десятикласниця Вікторія Бондаренко під керівництвом свого вчителя провели невеличкий майстер-клас з виготовлення подарунка ― кактуса.
Квітучий кактус
Для створення кактуса потрібні такі матеріали: пінопласт товщиною 5 см; дві стрічки по 4 м зеленого і світло-зеленого кольорів (шириною 5 см) та невеличка тоненька стрічка яскравого кольору для формування квітки; клей «Дракон»; булавки та пластмасовий горщик.
1. Зі шматків пінопласту вирізаємо дві круглі основи діа-метром 10—11 см.
2. Ці дві основи склеюємо між собою клеєм «Дракон».
3. За допомогою канцелярського ножа з нього формується шар.
4. Зі стрічок формуємо модулі-трикутники шириною 2,5 см, які прикріплюємо до пінопласту ряд за рядом, чергуючи зелений та світло-зелений кольори.
5. Стінки горщика змазуємо клеєм, вставляємо кактус.
6. З тоненьких стрічок робимо квітку, яку ставимо на вершечок кактусу.
От вам і подарунок до свята!
5 лютого Світлана БОРУТЕНКО святкує свій день народження. Вітаємо Вас, шановна Світлано Миколаївно, з цим святом і зичимо, щоб всі зерна добра, які ви вкладаєте у своїх вихованців, поверталися до Вас щедрим урожаєм любові і вдячності.