ВІЙНА НА СХОДІ
Виснажлива гібридна війна на Донбасі триває вже третій рік, морально знесиливши частину суспільства...
У Сигнаївському будинку культури, де керівниками працюють Галина Григорівна та Олександр Сергійович Лоцмани, з перших днів війни діє волонтерський штаб, куди люди приносять все необхідне для українських солдат.
Щомісяця торували шлях на схід, у «гарячі точки» до наших бійців разом із донькою Лілею, яка практично очолила організацію цільової допомоги воїнам-землякам в АТО, не боялася прориватися до хлопців навіть під обстрілами…
А в столиці інша енергійна і небайдужа донька — відома співачка і заслужена артистка України Руслана Лоцман наполегливо реалізує мистецький волонтерський проект «Народна філармонія». Зокрема, знаменита пісня Руслани «Комбат Маруся» після трагічного Іловайська стала значною психологічною підтримкою усім, хто вирвався зі смертоносного «казана» і потребував не тільки фізичного лікування, а й душевного зцілення. Згодом у військових шпиталях на сеансах психологічного розвантаження лікарі часто на прохання бійців стали вмикали «для душі» не класичну музику, а щиру і веселу Русланину «Марусю».
З весни 2014 року і донині не покидає сильна віра і надія волонтерів Шполянщини на велику перемогу. Вони продовжують перейматися потребами бійців-земляків, підтримувати їх бойовий дух, шукати можливості для придбання необхідних речей, продуктів, обмундирування.
Нещодавно в одній із соцмереж молодий і скромний шполянський боєць із зони АТО Микола Вертелецький написав слова розпачу: «Ми нікому не потрібні!». Йому відразу відповіла волонтерка Галина Лоцман, познайомилася, цікавилася, що саме непокоїть, що потрібно привезти. Так, вони налагодили тісний зв'язок і от нещодавно пані Галина стала «мамою» іще для одного воїна та його побратимів з бригади. А її донька-волонтер Лілія Усик, поспілкувавшись із дружиною бійця, допомогла у вирішенні деяких питань для його сім’ї.
— Під час однієї з поїздок ми планували доїхати до місця дислокації Миколи, але не склалося. Дуже щеміло в серці. Та остання подорож увінчалася успіхом і ми нарешті зустрілися! — діляться волонтери.
Цікавою була зустріч зі шполянином Віктором Гегельським, який за рік служби в АТО жодного разу не звернувся по допомогу до волонтерів, хоча вони йому її пропонували. Вся допомога йому і його побратимам лягла на плечі люблячої дружини Тетяни, яка частенько «Новою поштою» відправляла посилки бійцям. Отож волонтери, врахувавши волонтерські заслуги Тані, здійснили її мрію і взяли з собою провідати чоловіка. Та не лише красуню-дружину зустрічав Віктор із земляками Юрієм Дердугою та Володимиром Височином і побратимами, а й артистів «Народної філармонії», які дійсно підняли бойовий дух підрозділу славетної 128 бригади.
Зустріч подружжя Тетяни і Віктора ГЕГЕЛЬСЬКИХ в зоні АТО.
Олександр Однокоз із Сигнаївки зі своїми побратимами також приймали волонтерський концерт. А от Ігор Котляр із Водяного двічі вислуховував пісні на ходу, адже він там, де дуже гаряче. Не до пісень. Хоча гостинці зі Шполянщини приймає з радістю. Останнього разу доречним був хліб зі Шполянського хлібзаводу, мішки для оборонних споруд, теплий одяг для побратимів. Гостинці від дівчинки Софійки Карпань були доставлені Віктору Єфімцеву під Попасну, а концерт був особливий — артисти співали лише для нього і в автобусі.
З останніх поїздок волонтери зробили висновок, що зараз, коли війна стає все не зрозумілішою, коли всі стомились і морально, і фізично, коли виснажилися матеріально в зв’язку з неправильною соцполітикою у верхах, коли прості люди перебувають на грані виживання, — бійцям дуже важливо надавати саме моральну підтримку, піднімати їх бойовий дух, переконуючи в тому, що ми про них не забуваємо, молимось і готові допомагати, хто чим може.
— У ході останньої жовтневої поїздки, окрім продуктів і великої кількості різних речей, вдалося завезти кілька маскувальних сіток, хоча замовлення було на 10, — каже Галина Лоцман. — Ті, хто знає, як вони плетуться, може собі лише уявити, скільки сил і часу в них вкладено! А з якими молитвами чи мантрами їх плели дівчата, жінки, бабусі, діти і навіть чоловіки — годі й здогадуватися! Головне — це підвищити обороноздатність наших героїв. Щоб їхня техніка могла спокійно пересуватися по передовій не-поміченою, і дати в будь-яку мить гарну відповідь на во-рожі «перемир’я»...
Допомагають і друзі-волонтери та артисти з інших міст України, з якими шполянські активісти спілкуються через соцмережі і координують з ними свою волонтерську роботу. Великий життєвий оптимізм не дозволяє волонтерам опускати руки, зважати на втому. Не відпочивши як слід від важкої поїздки, вони вже збирають наступну чергу допомоги, потрібно плести сітки не лише із сірих, а й з білих ганчірок, бо наближається зима зі снігами. Тож вони щиро звертаються до всіх небайдужих, у кого є бажання, натхнення, можливості — долучайтеся до благородної справи, і ваша найменша часточка допомоги стане вагомою підтримкою для наших захисників! А ще готуйте «добреники», пироги, пиріжки тощо. Беріть приклад із невтомних волонтерів з Матусова на чолі з Надією Коваль, вихователя дитячого садка Інни Закревської, та її колег, які разом зі своїми вихованцями щоразу передають листівки і малюнки воїнам, однокласників Софійки Домчук зі Шполянської гімназії, родини Логів, а також постійних патріотів-меценатів, які ніколи не відмовляють у допомозі армії: Дмитра Кравченка, Сергія Мальчика, Ігоря Матіки і Олега Кошового.
Із вдячністю і повагою зустрічайте тих, хто повернувся з війни!
Ганна ШВЕЦЬ.