Станіслав Тулуман присвятив роки спорту, здобув освіту вчителя фізичної культури, а згодом завдяки соціальним мережам знайшов свою аудиторію та почав розвиватися як співак і автор пісень. Сьогодні він поєднує педагогічну діяльність із музикою, виступає на концертах, створює композиції про кохання й війну та долучається до благодійних ініціатив на підтримку українських військових.
Нещодавній концерт у Шполі став для нього особливим випробуванням. Виступати перед земляками, які пам’ятають його ще маленьким хлопчиком, виявилося більш хвилююче, ніж перед незнайомою аудиторією.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися зі Станіславом про його шлях від спорту до музики, пісні, що народжуються з особистих історій, і концерт у рідному краї, який запам’ятався йому надовго.
Майбутній співак народився в селі Васильків на Шполянщині. У дитинстві його головним захопленням був спорт: він грав у футбол, займався легкою атлетикою та багато тренувався. Після школи вступив на факультет фізичного виховання Уманського державного педагогічного університету.
До музики тоді ставився радше як до захоплення. Його батько був музикантом, грав на весіллях і днях народження та присвятив музиці значну частину життя. Мама працювала в школі технічним працівником. Та сам він спочатку обрав спортивний напрям.
«Мені було цікаво, чим займається тато, але серйозно до музики я тоді не підходив. У мене був спорт, я хотів розвиватися в цьому напрямку, тому й вступив на факультет фізичного виховання», - розповідає він.
На першому курсі університету Станіслав навчився грати на гітарі. Ще у школі він писав дівчатам вірші, а згодом почав покладати їх на музику й виконувати власні пісні. В університеті познайомився з майбутньою дружиною: він тоді був третьокурсником, а вона навчалася на першому курсі. Сьогодні подружжя виховує доньку, якій вісім років, і сина, якому в грудні виповниться два.
У 2022 році він почав публікувати відео у Facebook, однак вони не набирали багато переглядів. Улітку того ж року він активніше почав вести TikTok: виходив у прямі ефіри та спілкувався з підписниками. Приблизно за місяць його аудиторія зросла до десяти тисяч людей.
«Під час одного з ефірів слухачі запитали, чи маю я хобі. Я відповів, що граю на гітарі, - і мене попросили заспівати. Потім запитали, чи є в мене авторські пісні. На той час я вже написав для товариша військового, “Молитву воїна” й виконав її в ефірі. Людям сподобалося, і вони почали просити нові пісні. Тоді я поставив собі за мету присвячувати кожен ефір новій композиції», - пригадує співак.
Згодом виконавець вирішив щотижня створювати щось нове. Підписники підтримували його й радили записувати композиції у студії та випускати на музичних платформах.
Першою офіційно випущеною піснею стала «Телефон мовчить». Потім з’являлися нові композиції, а разом із ними зростала й аудиторія. Особливо слухачам сподобалася «Латешка».
«Усі чекали на вихід цієї пісні, наче на народження дитини. Вона, мабуть, була четвертою в моєму доробку й дуже сподобалася слухачам. Уже наступного літа підписники почали просити, щоб я організував для них концерт», - розповідає виконавець.
Перший сольний концерт відбувся 1 липня 2023 року в Білій Церкві, де він живе з 2016-го. На виступ приїхали слухачі з Одеси, Дніпра, Черкас, Києва, Вінниці, Львова і навіть Польщі. Були серед гостей і блогери.
Популярність прийшла швидше, ніж Станіслав очікував. Після першого сольного концерту він критично оцінив свій виступ і зрозумів, що хоче вдосконалюватися.
«Мені стало соромно за себе: я побачив, що треба багато працювати над вокальними даними. До концерту здавалося, що все класно, а коли подивився на себе збоку, зрозумів, що не все так ідеально. Відтоді я почав займатися вокалом. Спершу навчався в одного викладача, а потім - в Олени Луценко, переможниці восьмого сезону “Голосу країни”. Ми співпрацюємо й досі», - каже він.
За словами Станіслава, Олена допомогла йому не лише з вокалом, а й навчила поводитися на сцені, спілкуватися з аудиторією та реагувати на критику, хейт і невдачі.
«Якщо вже проводити концерти й виходити на певний рівень, потрібно дуже багато працювати над собою. Її внесок у мій розвиток дуже великий», - говорить співак.
У творчому доробку артиста - пісні про кохання, людські почуття та війну. Усі композиції він пише сам. Чіткого графіка творчої роботи не має: натхнення може не приходити тижнями, а іноді за один вечір народжуються відразу три пісні.
«Я не сідаю навмисно писати пісню - вони самі приходять. Можу довго нічого не створювати, а потім за вечір написати три композиції. Якщо в голові з’явився куплет, а продовження немає, не намагаюся вигадати його силоміць. Чекаю, поки настане потрібний момент», - пояснює він.
Однією зі своїх улюблених композицій виконавець називає «Латешку». Історія її створення почалася зі сцени, яку він побачив дорогою додому.
Того дня йшов дощ. У кав’ярні він помітив закохану пару: на столі лежали квіти, хлопець і дівчина трималися за руки та дивилися одне одному в очі.
«Я почав уявляти їхню історію, думати про те, що вони відчувають. Наче сам пережив ті емоції, які побачив у їхніх поглядах. Так і народилася ця пісня», - розповідає він.
Композиція стала однією з найпопулярніших серед слухачів, які часто просять виконати її на концертах. Водночас співак зауважує: у кожного є своя улюблена пісня, адже люди по-різному сприймають музику й знаходять у ній щось особисте.
Особливе місце у творчості співака посідають пісні про війну. Серед них - «Молитва воїна», «Одне серце на двох» і «Повернися живим», записана в дуеті з Альоною Карат. За словами виконавця ця пісня належить Альоні.
«Молитва воїна» народилася з особистої історії. Станіслав багато років дружив із військовим на позивний «Алекс». Він брав участь в АТО, а після початку повномасштабної війни знову став на захист країни. Він воював на Київщині, Харківщині й Херсонщині, а згодом його підрозділ перекинули до Бахмута.
Одного разу «Алекс» зателефонував другові перед виходом на бойове завдання. Розповів, наскільки там страшно й важко, та зізнався, що не знає, чи вдасться їм поговорити знову.
«У такі моменти не знаєш, що сказати й чим підтримати. Він на війні, я - у тилу. Пісня народилася буквально за секунду. Я записав її на диктофон і надіслав йому в Telegram. Три дні повідомлення залишалося непрочитаним, і весь цей час я чекав, коли він його почує. Потім «Алекс» сказав, що всі живі, і вони прослухали мою пісню зі сльозами на очах», - пригадує співак.
Для нього ця композиція стала способом підтримати близьку людину тоді, коли звичайних слів було недостатньо.
«Одне серце на двох» присвячена військовим і всім, чиє життя змінила війна. Люди опинилися далеко одне від одного, але продовжують любити, чекати й сподіватися на зустріч».
Окрім творчості, виконавець намагається допомагати українським захисникам. Він долучається до благодійних концертів і зборів, а частину коштів, отриманих від виступів, спрямовує на підтримку військових.
Під час концерту в Шполі, організованого за підтримки благодійного фонду «Воля» та Надії Василівни Плахотнюк, однієї з активних учасниць організації, вдалося зібрати кошти на підтримку захисників. За них придбали аптечки та інші необхідні речі й передали військовим.
Співак розповідає, що продовжує займатися благодійністю, але не завжди афішує свою допомогу.
«Якщо є можливість зібрати хоча б якусь суму й допомогти хлопцям, я це роблю. Коли збираємо кошти разом із людьми, звітую, щоб вони бачили, куди гроші пішли. А те, чим допомагаю особисто, не афішую. Тут потрібно просто брати й допомагати», - говорить він.
Музику чоловік поєднує з роботою за першою професією: продовжує працювати вчителем фізичної культури, а у вільний час займається концертною діяльністю та пише пісні.
Важливою людиною на його творчому шляху стала Ольга Приходько. Вона стежила за його виступами ще від перших ефірів у соціальних мережах, а згодом вони потоваришували. Тепер Ольга допомагає організовувати концерти, зокрема долучилася до підготовки виступу в Шполі.
«Ми з нею, можна сказати, працюємо пліч-о-пліч. Вона вчиться організовувати концерти, а я вчуся як артист», - розповідає він.
Співак бере участь у благодійних концертах на підтримку ЗСУ, а також у фестивалях на підтримку дітей. На одному з таких заходів познайомився з артистами, з якими товаришує й нині: гуртом Kalush, Олександром Квартою, Сергієм Лазановським та Артуром Боссо.
Особливим випробуванням для виконавця став виступ у Шполі. Виходити на сцену перед земляками, які знали його з дитинства, було хвилюючіше, ніж перед незнайомою аудиторією.
«Це був один із найемоційніших концертів, і вдруге повторити такий, мабуть, уже не вдасться. Найбільше переживав, коли їхав додому - туди, де народився, де живуть мої друзі, рідні та знайомі. Найважче виступати там, де тебе пам’ятають ще маленьким. Ти приїжджаєш уже з авторськими піснями, як виконавець, і не знаєш, як тебе сприймуть та якою буде реакція», - зізнається він.
Додаткової емоційності події надавала пам’ять про батька, який був музикантом і помер у 2013 році. Станіслав хвилювався, чи прийдуть люди та як оцінять його виступ. На концерт завітали й батькові друзі.
«Мене часто порівнюють із батьком і кажуть, що гени таки беруть своє. Для мене це особливий момент. Я не хотів його підвести, адже тата знали не лише на Шполянщині, а й за її межами», - розповідає співак.
Його побоювання виявилися марними: зала була повністю заповнена, а глядачі підтримували виконавця від першої до останньої пісні. Під час концерту сталася технічна проблема - вибило переноску й усе вимкнулося, - але люди не розгубилися та підбадьорювали артиста. Виступ тривав понад дві години, хоча самому співакові здавалося, що час минув набагато швидше.
Після концерту глядачі писали йому до самого ранку: дякували, розповідали про свої емоції та ділилися враженнями.
«Це один із тих концертів, після яких у мене просто розривався телефон. Писали і ті, кого я знав, і ті, з ким раніше не спілкувався. Дякували за емоції, розповідали, що на концерті і сміялися, і плакали, і раділи. Це було дуже хвилююче», - пригадує він.
Нині виконавець продовжує розвиватися як артист, писати нові пісні та виступати перед слухачами. Та найбільше він прагне, щоб діти могли жити спокійно, а в країні запанували мир і стабільність.
«Хочу, щоб діти не боялися й не здригалися від вибухів. Хочеться, щоб люди були добрішими одне до одного, не дорікали й не засуджували. Щоб у нашій країні настали мир і стабільність, життя налагодилося і всім стало краще», - ділиться він.
Для Станіслава музика стала не просто новою професійною дорогою, а можливістю говорити зі слухачами про почуття, підтримувати людей і дарувати їм позитивні емоції. А повернення з концертом до рідної Шполи показало, що його пісні знаходять відгук і серед тих, хто пам’ятає його ще з дитинства.